Розвиток комунікативно-діалогічної компетентності як результат освітнього процесу: філософський вимір

Abstract

Problem. The problem of communicative-dialogical competence in general, and in particular its development, as a result of the educational process, in the period of changes taking place in modern Ukrainian society, requires new approaches in educational practice and in the system of Ukrainian education. The processes of European integration, entering the world educational space require a review of those approaches and methods that existed until recently. In place of the requirements for the formation of professional «knowledge – skills – abilities» in future professionals, the education system comes to a competency approach, which requires its own philosophical understanding. The development of general and professional competencies of participants in the educational process, in contrast to their acquisition of a certain level of ZUN, should solve a number of important tasks in the process of turning Ukrainian society from a collectively centric type to a human-centric one. Communicative and dialogical competence is one of the central ones. But today in the philosophy of education there is no sufficient theoretical basis for the acquisition of communicative and dialogical competencies in the educational process, and, at the same time, methodological - for scientific, theoretical and philosophical study of education. In addition, communicative practices remain without proper theoretical and methodological support. Various aspects of the phenomenon of communicative-dialogic competence were actively considered and analyzed in the works of M. Buber, V. Bibler, M. Bakhtin, K.-O. Apel, I. Kagan, V. Lorentz, V. Malakhov, O. Nazarchuk, A. Yermolenko, Y. Habermas, J. Peters, K. Jaspers and other philosophers. Thorough disclosure of the functions of communication and dialogue as regulators of relations of society, defining the principles of socio-philosophical analysis and research methodology of communication and dialogue have greatly enriched not only science but also the practice of strategic management of social and cultural processes, including technologies of human self-movement. to intellectuality, morality and spirituality. The purpose of our work is to highlight the concept of «communicative-dialogic competence» and its philosophical understanding. Methods and Results. The research is complex and within philosophy includes philosophical and educational issues, as a methodological and theoretical basis that allows to analyze these issues. The results of the study showed that the concepts of communicative-dialogical competence refer both to the development of intra-personal qualities of participants in the cultural and educational process and their interactions in the form of mutual understanding and practical interactions aimed at humanizing social relations. Актуальність проблеми. Проблема комунікативно-діалогічної компетентності загалом, а зокрема її розвитку, як результат освітнього процесу в період змін, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, потребують нових підходів в освітянській практиці та в системі української освіти. Процеси євроінтеграції, входження у світовий освітянський простір вимагають перегляду тих підходів та методів, які побутували донедавна. На зміну вимогам формування професійних «знань – умінь – навичок» у майбутніх спеціалістів у систему освіти приходить компетентнісний підхід, котрий потребує свого філософського осмислення. Розвиток загальних та професійних компетентностей учасників освітнього процесу, на відміну від набуття ними певного рівня ЗУН, має вирішити низку важливих завдань у процесі повороту українського суспільства від колективноцентричного типу до людиноцентричного. За такої умови комунікативно-діалогічна компетентність постає однією із центральних. Але на сьогодні у філософії освіти немає достатнього теоретичного обґрунтування щодо набуття комунікативно-діалогічних компетентностей в освітньому процесі, й водночас методологічного – для науково-теоретичного й філософського дослідження проблем освіти. Крім цього, комунікативні практики залишаються без належного теоретико-методологічного супроводу. Різні аспекти феномена комунікативно-діалогічної компетентності активно розглядались та аналізувались у працях М. Бубера, В. Біблера, М. Бахтіна, К.-О. Апеля, І. Кагана, В. Лоренца, В. Малахова, О. Назарчука, А. Єрмоленка, Ю. Габермаса, Дж. Пітерса, К. Ясперса та інших філософів. Ґрунтовне розкриття функцій комунікації й діалогу як регуляторів відносин суб’єктів суспільства, визначення принципів соціально-філософського аналізу та методології дослідження складників комунікації й діалогу значно збагатили не лише науку, а і практику стратегічного управління соціальними й культурно-освітніми процесами, зокрема технологіями спрямування саморуху людини до інтелектуальності, моральності та духовності. Мета нашої роботи є виділення поняття «комунікативно-діалогічна компетентність» та його філософське осмислення. Методи та результати дослідження. Дослідження є комплексним і в межах філософії містить у собі філософсько-освітню проблематику як методологічне й теоретичне підґрунтя, котре дозволяє аналізувати цю проблематику. Результати дослідження показали, що поняття комунікативно-діалогічної компетентності стосуються як розвитку внутрішньо-особистісних якостей учасників культурно-освітнього процесу, так і їх інтеракцій у вигляді взаєморозуміння та практичних взаємодій, що спрямовані на гуманізацію суспільних відносин.