Классическая, неклассическая, постнеклассическая научные парадигмы и историческая наука

Abstract

The urgency of the problem is due to the difficult interaction of epistemology and History. The task of the work is to establish the position of historical knowledge, and to identify the consequences of its development in order to set a certain perspective on the theoretical basis of historical science based on identifying the features of the epistemological, methodological and theoretical nature of modern historical science, taking into account the possibilities of its attribution to the classical, non-classical and post-non-classical scientific paradigms. Objectivity, consistency, specifically the historical and dialectical approach in the study became the methods of research. The author argues that the contribution of non-classical and post-non classical science to the development of history is significant. However, the main task of historical explanation and interpretation cannot be discarded. It is a necessary approach, which is based on causal models that can overcome relativism, the limitations within the disciplinary discourse, the narrow framework of subjectivity and intertextuality. The extremes of metahistorical, modernist approaches and postmodern approaches are overcome by historicism of the XXI century. Historicism directs the historian to search in the past for an objective basis for action in the present and directs him to the universal and universally significant. The main task of the historian should be the creation of historical works that are guided by the scientific methodology common to historians, regardless of their value attitudes and orientations. Hence the importance of pluralism of historical explanations and interpretations, taking into account the specifics of historical argumentation and understanding that historical reality is not simple and accessible for superficial understanding, but complex, multifaceted and requires deep analysis. Актуальність проблеми зумовлена складною взаємодією епістемології та історії. Завданням роботи є встановлення положення історичного пізнання, виявлення наслідків його роз витку з метою завдання певної перспективи теоретичної основи історичної науки на основі виявлення особливостей гносеологічного, методологічного й теоретичного характеру сучасної історичної науки з урахуванням можливостей її віднесення до класичної, некласичної й постнекласичної наукових парадигм. Методами дослідження проблеми стали об’єктивність, системність, конкретно історичний і діалектичний підхід у дослідженні особливостей історичної науки. У процесі дослідження автор дійшов висновку, що внесок некласичної й постнекласичної науки в розвиток історії значний, водночас головне завдання історичного пояснення та інтерпретації не може бути відкинуто, воно є необхідним підходом, в основі якого лежать причинно-наслідкові моделі, здатні подолати релятивізм, обмеженість усередині дисциплінарного дискурсу, вузькі межі суб’єктивності й інтертекстуальності. Крайнощі метаісторичного, модерністського й постмодерністського підходів, які націлюються на пошук всеосяжних інтерпретаційних схем (метаісторіцизм), наполягають на відсутності сенсу в історії (модернізм), фрагментарності свідомості, на потребі звільнити розум та уяву, відмові від ціннісних орієнтацій, стверджується позитивістська нейтральність історичної події, фікціональність історичної розповіді (постмодернізм), долаються історицизмом ХХI століття, що націлює історика на пошук у минулому об’єктивної основи для дій у сьогоденні й орієнтує на універсальне й загальнозначуще. Основним завданням історика має стати створення історичних праць, котрі орієнтуються на наукову методологію, загальну для істориків, незалежно від їх ціннісних установок та орієнтацій. Звідси необхідність плюралізму історичних пояснень та інтерпретацій, взяття до уваги специфіки історичної аргументації й розуміння того, що історична реальність не проста й доступна для поверхневого розуміння, а складна, багатогранна й вимагає глибокого аналізу. Таке розуміння є необхідною передумовою зрілого соціально-економічного й політичного дискурсу.