Онтологія людського на ландшафті комплементарностей гуманізації філософсько-наукової освіти

Abstract

Actuality of the Problem. The article emphasizes that the humanity is a soul of humanized reality, manifestation of values, in particular, progressive changes in the social spheres and individual being as a human-significant factor of the unity of the personality and society. In interhuman relations, the humanity is a moral quality of a human, manifestations of respect, sincerity, trust, virtue, dignity, benevolence, good-heartedness and gratitude, implementing the principle of humanism from the relevant perspectives. However, а man of the Modern Age has willfully established his status on the grounds of forced exploration and use of the natural environment – as a subject of active, purposeful activities, equipped with scientific knowledge and scientific method, intended, as the highest achievement of the industrial society, to legitimize his activity. So, humanization of philosophical-scientific education should be considered as an effective form for combining contemporary sociocultural processes of development of society and science, types of scientific activity, in the first turn, – scientific-cognitive activity as a form of extending the polylogue of social subjects. So, quite logical, the context of the “science-society” interaction, on the one hand, actualizes the role of the science as a social institution, a self-growing of knowledge etc. But, on the other hand, no less topical are also the matters of the society’s openness to problems, prospects, modern trends and consequneces of development of science and scientific researching. The purpose of research was a theoretical analysis of a humanizing orientation of philosophical-scientific education as a method of completeness of implementation of the science in the status of the form of being of culture. Methods of research – comparative, hermeneutic, fundamental scientific principles – of objectivity and specificity as well as traditional logical techniques and methods – induction, deduction, analysis and synthesis. Received results: It has been found that humanizing orientation of philosophical-scientific education represents the science, scientific knowledge as a prerequisite for deepening the understanding of responsibility of a modern human and the society for the consequences of scientific-technical civilization. Rethinking of possibilities to have an impact on the natural world and of the necessity to reorient all types of activity from the values and norms of traditional anthropo-centrism to the current demands of bio-centrism is, in essence, non-alternatively human-affirming. Equipped with advanced scientific and technological capacities, a human is meant to form maximally optimal ecological conditions. Актуальність проблеми. У статті наголошується, що людськість є душею олюдненої дійсності, зманіфестуванням значень, зокрема, поступальних змін у суспільних сферах та індивідуальному бутті як людинозначущий чинник єдності особистості й суспільства. У міжлюдських взаєминах людяність – моральна якість людини, прояви поваги, щирості, довіри, доброчесності, достоїнства, доброзичливості, добросердечності та завдячливості, яка у відповідних ракурсах реалізує принцип гуманізму. Проте людина епохи Модерн самовільно визначила свій статус на засадах насильницького освоєння та використання природного довкілля – як суб’єкта активної, цілеспрямованої діяльності, озброєного науковими знаннями й науковим методом, покликаними як вищий здобуток індустріального суспільства легітимізувати його активність. Тому гуманізація філософсько-наукової освіти повинна розглядатись як дієва форма поєднання сучасних соціокультурних процесів розвитку суспільства й науки, видів наукової діяльності, передусім – діяльності науково-пізнавальної, як форми утривалення полілогу соціальних суб’єктів. Тому цілком логічно, контекст взаємодії «наука – суспільство», з одного боку, актуалізує роль науки як соціальної інституції, самозростаючої системи знання тощо. Але ж, з іншого боку, не менш злободенними є й питання відкритості суспільства до проблем, перспектив, сучасних тенденцій та наслідків розвитку науки й наукового дослідництва. Метою дослідження став теоретичний аналіз гуманізуючої спрямованості філософсько-наукової освіти як способу повноти реалізації науки у статусі форми буття культури. Методи дослідження – компаративний, герменевтичний, фундаментальні наукові принципи – об’єктивності й конкретності, а також традиційні логічні прийоми й засоби – індукція, дедукція, аналіз і синтез. Одержані результати: З’ясовано, що гуманізуюча спрямованість філософсько-наукової освіти репрезентує науку, наукові знання як необхідну передумову поглиблення розуміння відповідальності сучасної людини й суспільства за наслідки науково-технічної цивілізації. Переосмислення можливостей впливати на природний світ та необхідності переорієнтації всіх видів діяльності від цінностей і норм традиційного антропоцентризму до сучасних вимог біоцентризму є, по суті, безальтернативно людиностверджувальним. Озброєна новітнім науковим і технологічним потенціалом, людина покликана формувати максимально оптимальні екологічні умови.