Гуманізм versus авторитаризм української освіти в контексті розвитку сучасної філософсько-освітньої парадигми

Abstract

У статті на основі порівняльного аналізу гуманістичної та авторитарної складових частин української освіти визначаються основні риси сучасної філософсько-освітньої парадигми. Доводиться антропогенетичність та нелінійність процесу гуманізації освіти. Вказується на зміну парадигми гуманізму у зв’язку зі зміною детермінант розвитку суспільства, визначається її антропософський дискурс та аксіологічний вимір. Одночасно наголошено на небезпеці розмивання гуманістичних орієнтирів модернізації освіти. Здійснена характеристика вітчизняної освіти в її структурно-функціональному та ціннісно-орієнтаційному контекстах, виділено фундаментальні особливості, що заважають реалізації гуманістичних освітніх ідеалів. Серед них – квазігуманістичність, зорієнтованість на кадрово-професійний, знаннєвий підхід без урахування ресурсу особистісного розвитку, індивідуалізації навчання. Авторитарний тиск педагогів на учнів, постійний контроль дій, примус до діалогу, відчуження учнів від освітнього процесу, їх усунення від реальної участі у шкільному житті суперечать необхідності орієнтувати освітній процес на максимальний розвиток та саморозвиток особистості. Ми розглянули лише найбільш очевидні авторитарні риси сучасної вітчизняної школи. Вони носять масовий характер і є визначальними практично для всіх освітніх закладів, можливо, за незначним винятком. На рівні вищої освіти вони стають більш розмитими, але основний посил щодо формалізованості, відірваності від життя, безсуб’єктності освітнього процесу залишається провідним. З огляду на ці особливості у характеристиці тенденцій розвитку сучасної освіти пропонується термін «гуманізація освіти» замінити на його більш конкретну інтерпретацію у вигляді терміна «гуманоцентрична переорієнтація освіти» як визначальної основи освітньої діяльності на рівні масової освіти. Based on a comparative analysis of the humanistic and authoritarian components of Ukrainian education, the article defines the main features of the modern philosophical and educational paradigm. The anthropogenetic and non-linearity of the process of humanization of education is proved. The authors point to a change in the paradigm of humanism in connection with a change in the determinants of the development of society, determine its Anthroposophical discourse and axiological dimension. At the same time, the authors note the danger of blurring the humanistic guidelines for the modernization of education. They characterize Ukrainian education in its structural-functional and value-oriented context, highlight fundamental features that hinder the implementation of humanistic educational ideals. Such obstacles are quasi-humanistic, focused on personnel-professional, knowledge-based approach without taking into account the resource of personal development, individualization of training. The authors note that the authoritarian pressure of teachers on students, constant monitoring of actions, forcing them to engage in dialogue, alienating students from the educational process, and eliminating them from real participation in school life contradict the need to focus the educational process on maximum development and self-development of the individual. Taking into account these features, when describing trends in the development of modern education, the authors propose to replace the term “humanization of education” with its more specific interpretation through the use of the term “humanocentric reorientation of education” as a defining basis for educational activities at the level of mass education.