Людина у колі вічного повернення (трактування ніцшеанської концепції вічного повернення)

Abstract

The article explores the Nietzschean idea of the eternal recurrence of the same, which is rightly considered the most ambiguous in the work of the thinker. It is noted that this idea is so multifaceted that it includes a large number of different aspects that help to better understand the philosophical heritage of the German thinker. The aim of the article is to study the anthropological aspect of eternal recurrence, which is associated with the idea of the superman and the “last” man, which are an integral part of the Nietzschean concept. It is emphasized that Nietzsche understands the eternal recurrence as a cycle of will to power (or will to freedom), innumerable and eternally repetitive configurations of which force man to self-transcendence through self-overcoming, which motivates him to become stronger, overcoming the “too human”, the “last” (weak, ordinary) man. It is noted that the urgency of the idea of eternal recurrence is due primarily to the desire of modern man to “reach” the foundations of his own existence, to become stronger, reaching the “superhuman” level, which spoke of the German philosopher. This is possible only through the eternal recurrence of the same, once in which a person can perceive it either as an opportunity to improve and become better, or as a problem, that is, to slide down to the “last” man. It is noted that the Nietzschean idea of eternal recurrence ultimately opens before everyone the prospect of ascension to the higher and better, because everyone is capable of self-overcoming and self-transcendence. It is concluded that Nietzsche’s proposed self-overcoming is not complete, because each person is constantly balancing on the border of the “last” man and the superman, because these two principles are represented in it equally. The result of the study is that the inability to tip the scales to one side forces a person to perceive his own life in two ways: as a horrible and senseless return of the same, or as an eternal recurrence of the opportunity to start all over again, again and again passing a kind of test of strength and horizons. The research is carried out on the basis of the method of analysis and synthesis, the method of logical and historical, the method of comparison and comparative studies. У статті досліджується ніцшеанська ідея вічного повернення подібного, яка по праву вважається найбільш неоднозначною у творчості мислителя. Зауважується, що така ідея настільки багатогранна, що включає велику кількість різноманітних аспектів, які допомагають краще зрозуміти філософську спадщину німецького мислителя. Метою статті є дослідження антропологічного аспекту вічного повернення, який пов’язаний з ідеєю надлюдини та «останньої» людини, які виступають невід’ємними частинами ніцшеанського концепту. Наголошується, що вічне повернення Ніцше розуміє як круговорот волі до влади (або волі до волі), незліченні та вічно повторювані конфігурації якої змушують людину до самоперевершення через самоподолання, яке спонукає її щоразу ставати сильнішою, долаючи в собі «надто людське», тобто «останню» (слабку, звичайну) людину. Відзначено, що актуальність ідеї вічного повернення зумовлена передусім бажанням сучасної людини «дійти» до підвалин власного буття, стати сильнішою, досягнувши того «надлюдського» рівня, про який говорить німецький філософ. Це можливе лише через вічне повернення подібного, потрапивши у яке людина може сприймати його або як можливість вдосконалитися та стати кращою, або як проблему, тобто скотитися вниз до «останньої» людини. Зазначається, що ніцшеанська ідея вічного повернення зрештою перед кожним відкриває перспективу сходження до вищого та кращого, адже будь-яка людина здатна до самоподолання та самоперевершення. Робиться висновок, що запропоноване Ніцше самоподолання не має завершеного характеру, оскільки кожна людина постійно балансує на межі «останньої» людини та надлюдини, адже ці два начала представлені в ній рівною мірою. Результатом дослідження стає констатування того, що неможливість схилити ваги на якийсь один бік змушує людину двояко сприймати власне життя: як жахаюче та безглузде повернення того самого або як вічне повернення можливості почати все з початку, знову і знову проходячи своєрідне випробування «на міцність», щоразу відкриваючи нові перспективи та горизонти. Дослідження здійснюється на основі методу аналізу та синтезу, методу логічного та історичного, методу порівняння та компаративістики.