The study of the essential nature of time in the context of perception of the fundamental phenomena of existence

Abstract

Ця праця присвячена дослідженню вельми значимого у науці питання про зміст та сутність перебігу часу, його взаємин з просторовими явищами та сприйняттями цих процесів людиною. Адже саме в людському усвідомленні плину часу тільки і можуть проявлятися назовні зміни конкретних явищ стосовно минулих подій і їх очікування в майбутньому. Аналізується сутність часу, який у людському сприйнятті є тим явищем, що характеризується особливою емоційністю усвідомлення як фактор, що зумовлює тимчасовість нашого перебування на землі. У цьому контексті констатується наявність серйозних труднощів процесу пізнання часу. Аналізується полеміка у філософській науці з приводу того, чи є час об’єктивним проявом реального матеріального світу, чи навпаки, він перебуває в площині суб’єктивного сприйняття, тобто виступає як певне духовне явище. Вивчені філософські ідеї, які заперечували об’єктивність часу або його існування взагалі, котрі були досить популярними упродовж тривалого розвитку наукової думки. Окрема увага в роботі приділена сприйняттю часових проявів матерії в межах онтології, розділу філософії, котрий вивчає фундаментальні принципи, загальні категорії сущого. Розглянута теорія онтологічного ідеалізму, основна ідея якої полягала в тому, що ідеальне сприйняття формує у свідомості істотні відмінності між об’єктом та його уявним образом. Час за цією концепцією сприймається як психологічний факт, внутрішній досвід людської душі. Конкретні явища природи інтерпретуються переважно із суб’єктивістських позицій, а важлива філософська категорія «річ у собі» як щось об’єктивно існуюче не визнається поза свідомістю суб’єкта. Окремо оцінене так зване «трансцендентальне» спрямування. Згідно з парадигмами такої концепції простір і час є апріорними формами споглядання, котрі прагнуть надати визначеність та порядок пізнанню, але самі по собі не входять до його складу. У цьому полягає трансцендентальність простору та часу і протидія емпіричності пізнання. This work is devoted to the study of a very important in science question about the content and essence of time, its relationship with spatial phenomena and perceptions of these processes by man. After all, it is in the human consciousness that the passage of time can only manifest outward changes in specific phenomena in relation to past events and their expectations in the future. The essence of time is analyzed, which in human perception is a phenomenon characterized by a special emotionality of awareness as a factor that determines the temporality of our stay on earth. In this context, there are serious difficulties in the process of cognition of time. The controversy in philosophical science is analyzed as to whether time is an objective manifestation of the real material world, or, conversely, it is in the plane of subjective perception, that is, acts as a certain spiritual phenomenon. Philosophical ideas that denied the objectivity of time or its existence in general, which were quite popular during the long development of scientific thought, were studied. Particular attention in the work is paid to the perception of temporal manifestations of matter within the ontology, the section of philosophy that studies the fundamental principles, the general categories of being. The theory of ontological idealism is considered, the main idea of which was that the ideal perception forms in the mind significant differences between the object and its imaginary image. According to this concept, time is perceived as a psychological fact, the inner experience of the human soul. Specific phenomena of nature are interpreted mainly from a subjectivist standpoint, and the important philosophical category of “things in themselves” as something objectively existing is not recognized outside the consciousness of the subject. The so-called “transcendental” direction is evaluated separately. According to the paradigms of this concept, space and time are a priori forms of contemplation, which seek to provide certainty and order to cognition, but in themselves are not part of it. This is the transcendence of space and time, and counteracting the empirical knowledge.