Архетип як ідеальна реалія: соціально-філософські контексти і соціокультурні перспективи

Abstract

The article deals with the consequences of uncritical perception as a practical guide for the activities of conclusions and postulates set by postmodern philosophy in the modern information society. Aspects of the direct influence of postmodern socio-philosophical receptions on human life as a system of rationalized activity in general and socio-cultural practices in particular are revealed. The falsity of the idea of combating technocentric distortions of sociocultural practices by designing and improving technocentric matrices is emphasized. An alternative is offered – an idealistic harmonization of postmodernist guidelines and the realities of modern social consciousness. This option is seen in the archetypal approach, which allows you to design, model and schematize different scenarios of present and future as “capaciously” and “concisely” given their tools: value vectors and symbols. As a methodological construct that combines the ideal and the real, the archetype is considered promising for the future preservation of central (basic, axial or dominant) ideas of socio cultural activities. The aim of the study is to prove the need for reorientation in methodological approaches to socio-cultural practices, oriented in modernity technocentrically, from a purely postmodern to an archetypal approach related to idealistic foundations to social systems and activities in them. Research methods are comparative, hermeneutic; methods of induction and deduction, analysis and synthesis; principles – objectivity and systematics. The obtained results. It is proved that postmodernism on the scale of “ideology” rather deprives individuals of a system of complex interaction and counterbalances to monologue and harms the implementation of socio-cultural practices. Emphasis is placed on such effects as the playful nature of reality, the distortion of logic and morality in the postmodern picture of the world. In the very foundations of the postmodern worldview, however, there are idealistic motives (striving for both the high and the perfect), because the principles of transformation as improving approaches to good and evil are related to postmodernism with classical philosophical approaches, including archetypal. It is believed that the theory of the archetype is a means of overcoming the technocentric imbalance in the interpretation of Transformation and Modernization, which should be accompanied by the actualization of cultural archetypes of Cultivation, Development and Preservation. It is concluded that when used correctly (and not exclusively “role”), the theory of archetypes, which activates the Idea, is conducive to change both the revival and restoration of moral values and the foundations of socio-cultural practices. Актуальність проблеми. У статті йдеться про наслідки некритичного сприйняття як практичного керівництва для діяльності висновків та постулатів, заданих постмодерною філософією сучасному інформаційному суспільству. Розкриваються аспекти безпосереднього впливу постмодерністських соціально-філософських рецепцій на людське життя як систему раціоналізованої діяльності загалом і соціокультурні практики зокрема. Наголошується на хибності ідеї боротьби з техноцентричними викривленнями соціокультурних практик, конструюванням і удосконаленням техноцентричних матриць. Пропонується альтернативний варіант – ідеалістичного узгодження постмодерністських настанов та реалій сучасної суспільної свідомості. Цей варіант вбачається в архетипному підході, який дозволяє проєктувати, моделювати та схематизувати різні сценарії теперішнього та майбутнього максимально «ємно» і «лаконічно» з огляду на свої інструменти: вектори цінностей та символи. Як методологічний конструкт, що сполучає ідеальне та реальне, архетип визнається перспективним для збереження в майбутньому центральних (основних, осьових, або ж домінантних) ідей соціокультурної діяльності. Метою дослідження є доведення необхідності переорієнтації в методологічних підходах до соціокультурних практик, орієнтованих у сучасності техноцентрично, із суто постмодерністського на споріднений із ним за ідеалістичними основами архетипний підхід до соціальних систем та діяльності в них. Методи та результати дослідження. Застосовано компаративний, герменевтичний; методи індукції та дедукції, аналізу і синтезу; принципи – об’єктивності й системності. Проводиться думка, що постмодерн у масштабі «ідеології» радше позбавляє індивідів системи комплексної взаємодії та противаг монологізації та шкодить реалізації соціокультурних практик. Наголошується на таких ефектах, як ігровий характер реальності, викривлення логіки та моралі в постмодерністській картині світу. У самих основах постмодерного бачення світу, однак, убачаються ідеалістичні мотиви (прагнення і до високого, і до перфектного), оскільки принципи перетворення як удосконалення підходів до добра і зла споріднюють постмодернізм із класичними філософськими підходами, зокрема з архетипним. Проводиться думка, що теорія архетипу є засобом подолання техноцентричного дисбалансу у трактуванні Трансформації та Модернізації, які повинні супроводжуватися актуалізацією культурних архетипів Культивації, Розвитку та Збереження. Робиться висновок, що в разі правильного (а не суто «рольового») використання теорія архетипів, як така, що активує Ідею, сприятлива для зміни як оживлення і відновлення моральних цінностей і основ соціокультурних практик.