Людина як першоджерело міфічного буття

Abstract

The article clarifies the question of the inconsistency of the theory that is prominent in modern intellectual discourse regarding the allocation of nature-cosmo-centric content, which acts as a driving mechanism of the mythological worldview. It is proved that a person will play a key role in this issue. This can be explained by the fact that in the myth for the first time there is an intention aimed at separating the spiritual from the natural, where the spiritual becomes the element that expresses the harmony and unity of the universe, while being in unity with the natural, and at the same time subordinate to him. In this case, it is man who becomes important, who is not yet completely separated from nature and who represents nature by analogy with collective and individual life, explaining the norms of social life to existing natural processes. Thinking in mythology determines the priority of man over nature, and this is a confirmation of the anthropologism of the myth, and in some cases anthropocentrism is used in a broader sense, but in this case is not limited to the specifics of mythological mysticism and “law of participation”, because they did not talk about an individual as a person, and was considered part of a tribal tribe. In view of this, the very question of man as an individual becomes relevant, which in turn requires a detailed description based on mythological consciousness. Which in turn will find the next embodiment or coverage in the “natural” or “supernatural”. Thus, the urgency of the work is the need to analyze the process of formation of human culture from its original sources, which in turn will contribute to a deeper understanding of universal problems that can be considered through the prism of philosophy. Mythological consciousness is expressed not in theories or conclusions, but in metaphors and stories (which include sacred rites, services, dances, etc.), as well as accepted rules of conduct in society, in the overall system of values and common collective ideas, i.e. that provides a spiritual connection between generations. У статті досліджується питання невідповідності визначної у сучасному інтелектуальному дискурсі теорії щодо виділення природо-космоцентриського змісту, що виступає рушійним механізмом міфологічного світогляду. Доведено, що людина в цьому питанні буде посідати ключове місце. Це можна пояснити тим, що саме в міфі вперше з’являється інтенція, спрямована на виділення духовного із природного, де духовне стає тим елементом, що виражає гармонію і єдність всесвіту, водночас перебуває в єдності із природним, не є підпорядкованим йому. У такому разі саме людина стає важливою, ще не цілком відокремленою від природи, яка уявляє природу за аналогією колективного й індивідуального життя, експлікує норми соціального життя на природні процеси. Мислення в міфології визначає пріоритет людини над природою, а це є підтвердженням антропологізму міфу, іноді антропоцентризм застосовується у ширшому значенні, проте в такому разі не має обмеження лише у специфіці міфологічного містицизму та «закону партиципації», адже вони не говорили про окрему людину як особистість, а вважали її частиною родового племені. Зважаючи на це, набуває актуальності саме питання людини як окремої особистості, що потребує детальної характеристики на основі міфологічної свідомості. У свою чергу, це буде втілено або висвітлено у «природному» чи «надприродному». Отже, актуальність роботи зумовлює необхідність здійснення аналізу процесу становлення людської культури від її першоджерел, що сприятиме глибшому розумінню загальнолюдських проблем, які можуть бути розглянуті крізь призму філософії. Міфологічна свідомість має вираження не в теоріях чи висновках, а саме в метафорах та оповіданнях (до яких відносять сакральні обряди, служіння, танці тощо), а також прийнятих правилах поведінки в соціумі, у сукупній системі цінностей та спільних колективних уявленнях, тобто в тому, що забезпечує духовний зв’язок поколінь.