Місце позитивно-натуралістичних знань у християнській антропології

Abstract

Досить поширеною є думка про зневажливе ставлення християнської церкви до позитивно-натуралістичних та медичних знань, а також байдужість до тілесно-фізичного модусу буття людини. Наскільки є виправданою така позиція в межах християнської антропології, намагаємося розібратися в статті, звернувшись до творчої спадщини видатних богословів та мислителів минулого: Орігена, Немезія Емеського, Миколи Федорова та Валентина Войно-Ясенецького. Актуальність такого дослідження зумовлена потребою філософської рефлексії традиційних християнських цінностей і смислів та виявлення їх актуальності в нових історичних умовах, коли життєво необхідною є суспільна протидія пандемії Covid-19, а відтак важливим є діагностування гуманістичного потенціалу християнського ідеалу людини, відображеного у практичній діяльності релігійних організацій та інституцій. У дослідженні використано наукові методи: структурного, тематичного, текстуального та інтертекстуального аналізу. Ставлення до наукового пізнання та тілесно-фізичного буття людини у історії християнської думки є далеко не однозначним. Плоть визнається богодостойною частиною людського єства, гідною воскресіння і вічного життя у багатьох християнських мислителів. Найбільш повно та переконливо така позиція антропологічного оптимізму представлена Орігеном, Немезієм Емеським, Миколиою Федоровим, Валентином Войно-Ясенецьким та представниками «терапевтичного» поворота у християнському богослов’ї: Томіславом Іванчічем, Ієрофеєм Влахосом, Л. Шеховцовим, Ю. Зенько, К. Яцкевичем. Отже, аскетична практика може розумітися не лише як «умертвіння» плоті, а і як зміцнення тіла системою психо-фізичного тренінгу, постів, боротьбою з негативними (гріховними) пристрастями, потягами, звичками, досягненням поміркованого, цнотливого, добродійного способу життя, контролю духу над тілом. There is the common idea of the contemptuous attitude of the Christian church to the positive naturalistic and medical knowledge, as well as indifference to the physical and physical mode of human existence. We try to understand how justified such position is in the framework of Christian anthropology in this article, referring to the creative heritage of prominent theologians and thinkers of the past: Origen, Nemesis Emesky, Nikolai Fedorov and Valentin Voino-Yasenetsky. The relevance of this study is due to the need for philosophical reflection on traditional Christian values and meanings and detection their relevance in the new historical context, when vital is the public response to the Covid-19 pandemic, and therefore it is important to diagnose the humanistic potential of the Christian ideal of man, reflected in the practical activities of religious organizations and institutions Scientific methods were used in the study: structural, thematic, textual and intertextual analysis. The attitude to scientific knowledge and physical and physical existence of man in the history of Christian thought is far from unambiguous. The flesh is recognized as a godly part of human nature, worthy of resurrection and eternal life by many Christian thinkers. This position of anthropological optimism is more fully and convincingly represented by Origen, Nemesis Emesky, Mykola Fedorov, Valentin Voyno-Yasenetsky and representatives of the “therapeutic” turn in Christian theology: Tomislav Ivanchich, Hierofei Vlachov, L. Shekhovtsov, Yu. Zenko, K. Yatskevich. Thus, ascetic practice can be understood not only as the “killing” of the flesh, but also as the strengthening of the body by a system of psycho-physical training, fasting, fighting negative (sinful) passions, inclinations, habits, achieving a moderate, chaste, charitable lifestyle, spirit control over the body.