Пацифізм у соціальному вченні константинопольського патріархату

Abstract

Вступ. Нова соціальна доктрина Вселенського патріархату, запропонована в 2020 році, передбачає як ідеал повну відмову від усіх форм насилля та є яскравим документом сучасного християнського ненасильницького спротиву теорії та практикам глобалізованого капіталізму. Нове бачення культури радикальної солідарності та повної відмови від усіх форм насилля було створене в межах сучасної постмодерної православної теології, а потім стало надбанням офіційного соціального вчення, однак було прийняте частково. Мета та завдання. Аналіз основних рис соціального вчення Вселенського патріархату щодо війни та миру, а також виявлення коренів цього вчення в сучасній православній теології. Розкриття актуальності соціального вчення Вселенського патріархату щодо війни та миру, порівняння цих концепцій із соціальними доктринами інших церков щодо цієї тематики, а також із сучасними богословськими концепціями насилля та миру. Методи та результати дослідження. З огляду на мету та завдання статті формується її методологічна база, що представлена герменевтичним та компаративним методами. На ідеях сучасної православної теології доби постмодерну засновані теорії соціального вчення Вселенського патріархату про мир як гармонійну єдність різноманіття, про миротворчість як першу рису християнської ідентичності, про повну легітимність лише ненасильницького спротиву злу, про необхідність відмови від смертної кари, про можливість застосування євангельських заповідей як в особистому моральному житті, так і у соціальній активності громад. Разом із тим це соціальне вчення відрізняє визнання можливості та необхідності правового обмеження зла та спротиву злу на війні. Радикальні миротворчі принципи соціального вчення Вселенського патріархату є аналогічними до положень про війну та мир із компендіуму соціальної доктрини католицької церкви. Нове соціальне вчення Вселенського патріархату надає гуманістичну інтерпретацію значення норм канонів, що застосовуються до воїнів і поліцейських, які вимушено застосували насилля. У цілому соціальне вчення Вселенського патріархату стало новим етапом у розвитку православного персоналістичного гуманізму та теорії миротворчості. Introduction. The new social doctrine of the Ecumenical Patriarchate, proposed in 2020, provides as an ideal complete rejection of all forms of violence and is a clear document of modern Christian nonviolent resistance to the theory and practices of globalized capitalism. A new vision of a culture of radical solidarity and complete rejection of all forms of violence was created within the framework of modern postmodern Orthodox theology, and then became the property of official social teaching, but was partially accepted. Given the purpose and objectives of the article, its methodological basis is formed, which is represented by hermeneutic and comparative methods. Theories of the social doctrine of the Ecumenical Patriarchate about peace as a harmonious unity of diversity, about peacemaking as the first feature of Christian identity, about the full legitimacy of only nonviolent resistance to evil, about the need to renounce the death penalty, about the possibility of applying personal moral life and social activity of communities. At the same time, this social doctrine distinguishes between the recognition of the possibility and necessity of the legal restriction of evil and the resistance of evil in war. The radical peacekeeping principles of the social doctrine of the Ecumenical Patriarchate are similar to the provisions on war and peace from the compendium of the social doctrine of the Catholic Church. The new social doctrine of the Ecumenical Patriarchate provides a humanistic interpretation of the meaning of the norms of the canons applicable to soldiers and police officers who have been forced to use violence. In general, the social doctrine of the Ecumenical Patriarchate was a new stage in the development of Orthodox personalist humanism and the theory of peacemaking.