Historiosophical fundamentals of simulyacrum in the route of the postmodernistic paradigm

Abstract

Статтю присвячено дослідженню явища симулякру в руслі історіософського аналізу. Актуальність і наукова новизна цієї проблематики визначаються соціокультурною трансформацією сучасного суспільства. Останнє виражається у процесі віртуалізації суспільства як результату симуляції соціальної реальності. Симулякр у цьому випадку є основою пізнання/конструювання соціального середовища, на підсвідомому рівні формує соціальну модель, сферою реалізації якої є віртуальне середовище. Методологічний базис статті включає використання методів, притаманних саме філософії історії. Ідеться про діалектичний метод, який дав змогу дослідити симулякр у межах історичного генезису суспільства, особливостей його світосприйняття; про трансцендентальний метод, який дав можливість розглянути категорію симулякру на гносеологічному рівні. У статті зазначається, що симулякр є формою пізнання оточуючого світу, притаманною невід’ємно людині. З давніх часів ми можемо побачити його прояви на прикладі творчої діяльності, особливо це стосується, наприклад, художньої творчості. Із часом у процесі розвитку й удосконалення науково-технічної сфери симулякри як знаки-копії знайшли своє втілення в кіберпросторі, віртуальному світі. Пошуки задоволення, реалізація тих властивостей, які людина не змогла розкрити в історичній дійсності, продукують симуляційний світ, який пропонує новий віртуальний світ, створений на основі реальності. На онтологічному рівні симулякри стають мотивом та елементом діяльності, які відтворюють ірреальне, утілюють знаки у штучний світ, віртуальний світ. Останнє вказує на їх своєрідну темпоральну характеристику, яка свідчить про тимчасовість у визначеному просторі. Окреслене розуміння симулякру дає авторові змогу наголошувати на тому, що постмодерністське світосприйняття є концептуальною основою в дослідженні симулякрів. Останні в постмодерністській історіософії є образами – моделями нової соціальної реальності, репрезентативними формами якої є засоби мас-медіа, інтернет, соціальні мережі, а також віртуальна реальність як така. The article is devoted to the study of the phenomenon of simulacra in the course of historiosophical analysis. The relevance and scientific novelty of this issue is determined by the socio-cultural transformation of modern society. The latter is expressed in the process of virtualization of society as a result of simulation of social reality. The simulacrum in this case is the basis of cognition/construction of the social environment, at the subconscious level forms a social model, the scope of which is a virtual environment. The methodological basis of the scientific article includes the use of methods specific to the philosophy of history. It is a dialectical method that made it possible to study the simulacrum within the historical genesis of society, the peculiarities of its worldview. Also a transcendental method, which allowed us to consider the category of simulacra at the epistemological level. The article notes that the simulacrum is a form of knowledge of the world around us, inherent in man. From ancient times we can see its manifestations on the example of the expression of creative activity, especially in, for example, artistic creativity. With the development and improvement of the scientific and technical sphere, simulacra as signs – copies – have found their embodiment in cyberspace, the virtual world. The search for pleasure, the realization of those properties that man has not been able to reveal in historical reality, produces a simulation world that offers a new virtual world created on the basis of reality. At the ontological level, simulacra become a motive and an element of activity that reproduce the unreal, embody signs in the artificial world, the virtual world. The latter indicates their peculiar temporal characteristic, which speaks of temporality in a certain space. The outlined understanding of simulacra allows the author to emphasize that the postmodern worldview is a conceptual basis in the study of simulacra. The latter in postmodern historiosophy are images – models of a new social reality, representative forms of which are the media, the Internet, social networks, and finally virtual reality as such.