Духовний, релігійний та моральний виміри людської трансцендентності у вченні Кароля Войтили

Abstract

According to Karol Wojtyla, a person is more of a spirituality than a body. He explains the affiliation of the body to the person through its substantial unity with the human spirit. It has been found that in Karol Wojtyla’s works, the personality is considered to be inherent in a person even before the birth, despite the fact that many traits that testify to it in psychological and ethical meanings are revealed gradually. Thinking and the ability to self-formation, revealing the inner world of a person, are fundamental in discussing the peculiarity of one’s existence. Therefore, according to the nature of a person, it cannot be considered as a means, but only as a purpose of each activity. Owing to the inner world and spirituality, a person forms a relationship with the outside, in particular with the invisible, world, and with God. This connects the spiritual dimension of one’s transcendence with the religious one. Since a person is not a self-sufficient being, he/she needs God for existence. The fulfillment of God’s law as a manifestation of justice testifies to the religiosity of a person. It has been established that Karol Wojtyla identifies religious norms with the universal system of values. The eternal law established by God reveals goodness and is perceived by the mind (hence the name natural law) and by the supernatural Divine Revelation (hence it appears as the Divine Law). Accordingly, spirituality, religiosity and morality are inextricably linked and determine the essence of human existence. Spirituality as an inner life reveals the essence of human existence. Its research in the works of Karol Wojtyla is based on the analysis of free will and reflects the conditions of human development. Freedom presupposes responsibility, while its limitation is truth. Will is a response to the value of an object, it is the power of self-determination. Man is a religious being, and the dignity is rooted, according to Karol Wojtyla, in the inner connection with God. It is revealed that in the communion of a person with God, Karol Wojtyla sees the purpose of human existence. It has been studied that he puts the right to freedom of conscience and religion in the first place along with the right to life, and the first is based on human dignity. Since, according to the teachings of Karol Wojtyla, the mind affirms the existence of God, a person needs to listen to one’s voice and develop one’s own religious dimension as a condition of self-establishment. By knowing God, the thinker determines the spiritual growth of a person. It has been found that the realization of freedom is one of the key issues in the legacy of Karol Wojtyla. Revealing the concepts of “freedom” and “responsibility”, he correlates them with truth, love and choice, which is a feature of the philosophical and theological teachings of Karol Wojtyla. It has been revealed that the thinker calls a person religious when he/she is fair to all that exists, and justice is called an expression of love. It is established that the growth of religiosity is based on approaching God through His knowledge. Особа у розумінні Кароля Войтили – це більшою мірою духовність, аніж тіло. Приналежність тіла особі він пояснює через його субсатнційну єдність із людським духом. Досліджено, що у працях Кароля Войтили особовість розглядається як така, що притаманна людині ще до моменту її народження, незважаючи на те, що багато рис, які свідчать про неї в психологічному та етичному значеннях виявляються поступово. Мислення та здатність до самостановлення, що розкривають внутрішній світ людини, є підставою говорити про особливість її буття. Тому, відповідно до природи особи, вона не може розглядатись як засіб, а лише як мета кожної діяльності. Завдяки внутрішньому світу, духовності, особа формує відносини із зовнішнім, зокрема із невидимим світом, з Богом. Це пов’язує духовний вимір її трансцендентності із релігійним. Оскільки особа не є самодостатнім буттям, для свого існування вона потребує Бога. Виконання Його закону як вияв справедливості свідчить про релігійність людини. Встановлено, що релігійні норми Кароль Войтила ототожнює із загальнолюдською системою цінностей. Вічний закон, встановлений Богом виявляє добро і пізнається розумом (тому називається природним правом) та завдяки надприродному Божественному Об’явленню (тому постає як Божественне право). Відповідно, духовність, релігійність та моральність нерозривно пов’язані і визначають сутність людського буття. Духовність як внутрішнє життя виявляє сутність людського буття. Її дослідження у працях Кароля Войтили базується на аналізі свободи волі, відображає умови становлення людини. Свобода передбачає відповідальність, її обмеженням є правда. Воля – це відповідь на цінність об’єкту, вона є владою самостановлення особи. Людина – істота релігійна, її гідність Кароль Войтила вкорінює у внутрішньому зв’язку із Богом. Виявлено, що у сопричасті людини з Богом Кароль Войтила бачить мету людського існування. Досліджено, що право на свободу совісті та релігії він висуває на перше місце поряд із правом на життя, а в основу першого кладе гідність людини. Оскільки, згідно із вченням Кароля Войтили, розум стверджує існування Бога, людина повинна прислухатись до його голосу та розвивати власний релігійний вимір як умову самостановлення. Пізнанням Бога мислитель обумовлює духовний зріст людини. Виявлено, що реалізація свободи належить до ключових питань у спадщині Кароля Войтили. Розкриваючи поняття «свобода» і «відповідальність» він співвідносить їх із правдою, любов’ю та вибором, що становить особливість філософсько-богословського вчення Кароля Войтили. Досліджено, що релігійною мислитель називає людину, справедливу до усього існуючого, а справедливість називає виразом любові. Встановлено, що зріст релігійності ґрунтується на наближенні до Бога через Його пізнання.