Шляхи набуття свободи

Abstract

The selfconcept of freedom is multiple-valued, contradictory and historically changeable. In every epoch the problem of freedom was put and decided on anything, often in opposite senses depending on the level of civilization development. Aspiring to freedom is inherent to the man. No forms of violence, that was transformed in history of humanity, changed her nature. Aspiring to freedom succeeded to be retained, but him it is impossible to destroy. Herein a hope is on the humanistic future, as life is freedom and as only possibility, and as principle of existence and development, as than higher degree of freedom – the the higher organized forms of life. Freedom is the special category that comes forward not only as realization of necessity and actions of personality and her right at choice in accordance with own knowledge but also as wide marketability of the necessities. Freedom is the sphere of realization of social nature. Thus, freedom is ability of personality to enter by accordances with the necessities, interests and aims on the basis of knowledge about objective reality Freedom in general sense, presence of possibility of choice. Absence of choice equivalent to absence of freedom. Freedom – it historical selfdetermination of social development. However, it not understanding of historical events in conformities to law of object independent of will and consciousness of subjects. Own time, and historical time of man and societies are not equivalent for separate consciousness. Individuals do not own historical consciousness and sense of historical method, does not have sense of historical guilt and historical responsibility also, if they did not get certain education. It without abandons imprint on realise sosiety transformed in “all-powerfull” or tolerance, or scorn, that is reflected in racism, aggressive nationalism, unperception of other cultures or beliefs. Under social stereotypes we for a custom understand the way of life of certain group or association that spreads to her representatives schematized, emotionally painted and extraordinarily proof. On overcoming of considerable energy of front-rank social forces is unproductively spent. 1. Unity variable and proof, dynamic and stable, as dialectics of acquisition of individual and development of frame of society freedom, finds the reflection not only in positive but also in the negative stereotypes of необхідностей. Fight against the displays of negative stereotypes – maximally full to find out public democracy, it will allow to get the best result for the free improvement of personality. 2. Humanism of our public system always appealed to Good, and it means to Mind. If to go out this fundamental social setting, then humane essence of improvement can be defined: as a necessity that lies in temporal basis of generations; as a moment of transmission of life and the best for us – to the future; as continuation of life each of us in memory of people; as an increase of humanistic potential of society on that all intellectual humanity is a hope large and inherits that; as sense of our life. 3. Search of truth, generalization of existent philosophical, psychological, sociological and pedagogical aspects of problem of freedom in the theory of personality – one of tasks of caused by interest in human individuality, to the human factor. Further public progress is stipulated by development of human personality, improvement of her capabilities and orientations, accordingly, as well as the decline of society is determined by degradation of man, by the paralysis of her public and personality activity. Я-концепція свободи є багатозначною, суперечливою та історично мінливою. У кожну епоху проблема свободи ставилася і вирішувалася будь-чим, часто в протилежних сенсах залежно від рівня розвитку цивілізації.Прагнення до свободи притаманне людині. Жодні форми насильства, що трансформувалося в історії людства, не змінили її природу. Прагнення до свободи вдалося зберегти, але його неможливо знищити. Тут надія на гуманістичне майбутнє, оскільки життя є свободою і єдиною можливістю, і як принцип існування та розвитку, чим вища ступінь свободи – тим вище організовані форми життя. Свобода – це особлива категорія, яка виступає не лише як усвідомлення необхідності та дій особистості та її права на вибір відповідно до власних знань, але і як широка товарність потреби. Свобода – це сфера реалізації соціального характеру. Таким чином, свобода – це здатність особистості вступати відповідно до потреб, інтересів і цілей на основі знань про об’єктивну реальність Свобода в загальному сенсі, наявність можливості вибору. Відсутність вибору, еквівалентного відсутності свободи. Свобода – це історичне самовизначення суспільного розвитку. Однак це не розуміння історичних подій відповідно до закону об’єкта, незалежного від волі та свідомості суб’єктів. Власний час та історичний час людини та суспільства не рівнозначні окремій свідомості. Індивіди не володіють історичною свідомістю та почуттям історичного методу, не мають почуття історичної провини та історичної відповідальності також, якщо вони не здобули певної освіти. Це без відмови відбивається на усвідомленні товариства, трансформованого у «всесильну» або толерантність, або зневагу, що відбивається на расизмі, агресивному націоналізмі, неприйнятті інших культур чи вірування. Під соціальними стереотипами ми, за звичаєм, розуміємо спосіб життя певної групи чи асоціацій, який поширюється на її представників схематизовано, емоційно забарвленим і надзвичайно доказовим. Якщо стереотипи служать старим формам гуртожитку людини, то їх опір наповнюється. На подолання супротиву непродуктивно витрачається значна енергія передових соціальних сил. 1. Змінність і доказ єдності, динамічна і стабільна, як діалектика набуття особистості та розвитку рамки свободи суспільства, знаходить своє відображення не тільки в позитив ному, але і в негативному стереотипі важливості. Боротьба з проявами негативних стереотипів – максимально повна для з’ясування громадської демократії, це дозволить отримати найкращий результат для вільного вдосконалення особистості. 2. Гуманізм нашої громадської системи завжди апелював до Доброго, а це означає Розуму. Якщо вийти з цієї фундаментальної соціальної установки, то гуманну сутність вдосконалення можна визначити: як необхідність, що лежить у часовій основі поколінь; як момент передачі життя і найкращого для нас – у майбутнє; як продовження життя кожного з нас в пам’яті людей; як збільшення гуманістичного потенціалу суспільства на те, що все інтелектуальне людство є великою надією та успадковує це; як сенс нашого життя. 3. Пошук істини, узагальнення існуючих філософських, психологічних, соціологічних та педагогічних аспектів проблеми свободи в теорії особистості – одне з актуальних завдань, викликане інтересом до людської індивідуальності, до людського фактору. Подальший громадський прогрес зумовлюється розвитком особистості людини, вдосконаленням її можливостей та орієнтацій, відповідно, а також занепадом суспільства.