Іван Проханов як критик російського православ’я

Abstract

An urgent task for religious studies is the analysis of the socio-political theology of Ivan Prokhanov as a prominent Russian religious and social figure of the early twentieth century, chairman of the All-Russian Union of Evangelical Christians. His critique of the Caesaro-Papist structure in the Russian state-church relations of the imperial period is studied. Purpose and objectives. An analysis of the internal connection between Ivan Prokhanov's active work aimed at the evangelical awakening of the Russian people and their struggle against Moscow's Orthodox Caesaropapism, a "stagnation" in the Russian Orthodox Church. Research methods and results. The peculiarity of the nature of the material necessitated the use of general theoretical and special research methods inherent in philosophical and religious discourse, namely: systemic, comparative, analytical, dialectical, historical. It is proved that Ivan Prokhanov sharply denounced the negative manifestations of Caesaropapism, and above all the resistance of the Russian Orthodox Church to constructive reform in accordance with Christian evangelical values. The positions on the church-religious life of the evangelical theologian Ivan Prokhanov and the chief prosecutor of the Holy Synod Konstantin Pobedonostsev, the leader of the reactionary resistance to any changes, the ideologue of the counter reforms Alexander III, were compared. In his sharp critique of Caesaropapism, he relied on the Christian doctrine of man and society, believing that the legal precondition for overcoming its negative consequences was the separation of church and state, and the need for evangelical awakening of the Russian Orthodox people to gain spiritual freedom.Вступ. Актуальним завданням для релігієзнавства є аналіз соціально-політичного богослов’я Івана Проханова як визначного російського релігійно-суспільного діяча початку ХХ ст., голови Всеросійського Союзу Євангельських Християн. Досліджено його критику цезаропапістської структури в російських державно-церковних відносинах імперського періоду. Мета та завдання. Аналіз внутрішнього зв’язку між активною діяльністю Івана Проханова, спрямованою на євангелічне пробудження російського народу, та його боротьбою з московським православним цезаропапізмом – «застоєм» у Російській православній церкві. Методи та результати дослідження. Особливість характеру матеріалу зумовила необхідність використання загальнотеоретичних і спеціальних методів дослідження, властивих філософсько-релігієзнавчому дискурсу, а саме: системного, компаративного, аналітичного, діалектичного, історичного. Доведено, що Іван Проханов гостро викривав негативні прояви цезаропапізму, а насамперед опір Російської православної церкви до конструктивного реформування згідно з християнськими євангельськими цінностями. Зіставлено позиції щодо церковно-релігійного життя євангельського богослова Івана Проханова та обер-прокурора Священного синоду Константина Побєдоносцева – очільника реакційного спротиву будь-яким змінам, ідеолога контрреформ Олександра ІІІ. У різкій критиці цезаропапізму він спирався на християнське вчення про людину і суспільство, вважав, що правовою передумовою подолання його негативних наслідків є відокремлення церкви від держави, а для набуття духовної свободи – необхідність євангелічного пробудження російського православного народу.