Учнівство та вчительство в історико-філософських імплікаціях: гідність взаєморозуміння та відповідальність

Abstract

Actuality of the problem. The provisions are defended that the deeper sociocultural, spiritual and intellectual changes, which, one way or another, are accompanied by the individual existence of a person, the more meaningful and effective the spiritual and cultural experience should be, how the basis of these changes is necessary – the experience of life realization of human identity, responsibility, dignity, values and human independence. In the competition for humanity, the education system is now particularly important, in particular, the modern content of humanitarian education should be gradually freed from how, in fact, distorting the perception of the younger generation about the social and cultural value of statements such as the defining role of «teaching about socio-economic formation», “human production”, “objective historical laws”, “historical progress” and imposing a rigidly single-line “reflection” of social and cultural progress. But, at the same time, the content of education should be just personal and affirmative, representing the system of modern, in particular, historical and philosophical, socio philosophical, cultural and others. Knowledge designed to synthesize the formation of man, the idea of its decisive role in the interaction of national and cultural. Purpose of the article – analysis of the moral and philosophical principles of the “student-teacher” relationship as a way of unity of self-enrichment, self-affirmation of the student and manifestations of intellectual and moral dignity of the teacher and the practical embodiment of the legitimacy of his status. Method of research – retrospectively comparative, as well as systemic-contextual analysis and principles of objectivity and worldview pluralism. Received results. It has been found that the success of learning and learning depends primarily on the necessary preliminary preparedness for this extremely responsible, complex and multidirectional activity, rooted in the depths of “cordial” life, but which, at the same time, must be “continued” in the public sphere. Mental life, as strengthening and deepening the personal qualities of the student, should attract the increased attention of the teacher. On the basis of deepening understanding of the duty, responsible attitude to the educational process is strengthened. In its atmosphere, in the first place, the student can and should be perceived as a moral and intellectual affirmation of the student’s obligative personality. Актуальність проблеми. Обстоюються положення, що чим глибші соціокультурні, духовно-інтелектуальні зміни, якими, так чи інакше, супроводжується й індивідуальне буття людини, тим змістовнішим і дієвішим має бути духовно-культурний досвід як необхідна основа цих змін – досвід життєреалізації людської справжності, відповідальності, гідності, цінності та незалежності людини. У змаганні за людське в людині нині особливо вагому роль покликана виконувати система освіти, зокрема, сучасний зміст гуманітарної освіти має поступово вивільнюватися від як фактично спотворюючих уявлення молодого покоління про соціальну і культурну цінність тверджень типу визначальної ролі «вчення про суспільно-економічну формацію», «виробництво людини», «об’єктивні історичні закони», «історичний прогрес» та нав’язування жорстко однолінійного «відображення» соціального й культурного поступу. Але разом із тим якраз особистісно-стверджувально повинен зреалізовуватися зміст освіти, репрезентуючи систему сучасних, зокрема історико-філософських, соціально-філософських, культурологічних тощо знань, покликаних синтезувати формування людини, ідеї її визначальної ролі у взаємодії національного і загальнокультурного. Метою статті є аналіз морально-філософських засад взаємовідносин «учень–вчитель» як шляху єдності самозбагачення, самоутвердження учня і проявів інтелектуально-моральної гідності вчителя та практичного втілення правомірності його статусу. Методи дослідження – ретроспективно-порівняльний, а також системно-контекстуальний аналіз та принципи об’єктивності і світоглядового плюралізму. Одержані результати. З’ясовано, що успіх навчання й учіння залежить від передусім необхідної попередньої підготовленості до цієї надзвичайно відповідальної, складної та багатоспрямованої діяльності, закоріненої в глибинах «сердечного» життя, але яка разом із тим має бути «продовжена» і в суспільній сфері. Життя розумове, як зміцнення й поглиблення особистісних якостей учня, повинно привертати підвищену увагу вчителя. На засадах поглиблення розуміння обов’язку зміцнюється відповідальне ставлення до навчального процесу. У його атмосфері насамперед може й повинно сприйматися й розумітися учіння як морально-інтелектуальне утвердження зобов’язальної особистості учня.