Засади постмодерної дискурсивності в концепції мовних Ігор Ж.-Ф. Ліотара

Abstract

Природа і характер постмодерної «картини світу» мають надзвичайно багато різноманітних інтерпретацій міждисциплінарного характеру, проте далеко не кожна з них володіє достатньою методологічною доказовістю. Актуальною і відкритою залишається потреба поглибленого вивчення вже проголошених, але досі не завжди належно оцінених філософських бачень сучасності. Мета запропонованої статті – розглянути змістові компоненти авторської концепції мовних ігор Ж.-Ф. Ліотара в призмі їх теоретичного та практичного значення в суспільній історії сьогодення. На базі запропонованої концепції поставлено завдання проаналізувати ідейно-смислові засади дискурсивних практик, що визначають характер постмодерних світоглядно-парадигмальних змін у науці, культурі й соціальності. Із загальнонаукових застосовано методи: структурний, узагальнення, аналізу, системний, функціональний і порівняльний. Із конкретних філософських підходів використано діалектичний і герменевтичний. Досягнуто таких результатів: підтверджено, що свобода залишається центральною ідеєю у філософській спадщині французького дослідника Ж.-Ф. Ліотара. На основі його концепції мовних ігор проаналізовано специфіку формування та функціонування дискурсивності як найбільш адекватного і прийнятного способу емансипації думки, уяви та дії в добу Постмодерну. Виокремлено як позитивні, так і негативні виміри модернізації, які здатні водночас і розширювати, і обмежувати права на індивідуальні та колективні свободи. Обґрунтовано, що Ж-Ф. Ліотар розвинув своє бачення, відштовхуючись від однойменної концепції позитивіста Л. Фон Вітґенштайна, а водночас надав їй оригінального постмодерністського прочитання та доповнив новими характеристиками (гетерогенність, паралогія). Стверджено, що мовно-ігрова дискурсивність здатна функціонувати на засадах внутрішньої змінності, взаємної недомірності та рівноправного солідарного об’єднання навколо демократичних цінностей і виборів. Доведено, чому саме такий спосіб саморепрезенатції та самоздійснення Ж.-Ф. Ліотар вважає більш виправданим за принцип консенсусу. Підкреслено, що серед інших постмодерністьких концепцій та, яку запропонував Ж.-Ф. Ліотар, може стати практичною моделлю для реалізації в сучасній соціально-культурній дійсності й постнекласичній парадигмі, в тому числі й в українських реаліях. The nature and character of the postmodern «picture of the world» have a tremendous amount of various interpretations of an interdisciplinary nature, nevertheless, not all of them have sufficient methodological evidence. The necessity for an in-depth study of the already proclaimed, but still not always properly assessed philosophical visions of contemporaneity remains relevant and open. The aim of the present article is to examine the semantic components of the theory of language games by J.-F. Lyotard through the prism of their theoretical and practical significance in the social history of the modernity. On the basis of the proposed theory, the task has been set to analyze the conceptual and semantic principles of discursive practices that determine the nature of postmodern worldview and paradigm changes in science, culture and sociality. The following methods have been applied herein: the general scientific methods include structural, generalization, analysis, system, comparative and functional. The specific philosophical methods used herein include dialectical and hermeneutical approaches. The following results were achieved: it was confirmed that freedom remains a central idea in the philosophical heritage of the French researcher J.-F. Lyotard. As based on his theory of language games, the specificity of the formation and functioning of discursiveness as the most adequate and acceptable way of emancipation of thought, imagination and action in the postmodern era is analyzed herein. Both positive and negative dimensions of modernization were singled out, which can expand and, at the same time, restrict the rights to individual and collective freedoms. It is substan tiated that J.-F. Lyotard developed his own vision, inspired by the eponymous idea of the positivist L. von Wittgenstein, however he gave it an original postmodern interpretation and added new characteristics (heterogeneity, paralogy). It is argued herein that language-game discursivity is capable of functioning on the basis of internal variability, mutual disproportion and equal solidarity around democratic values and elections. It is proved why J.-F. Lyotard considered such a way of self-representation and self-realization to be more justified than the principle of consensus. It is emphasized that among other postmodern theories, the one that was proposed by J.-F. Lyotard can become a practical model for implementation in modern socio-cultural reality and post-classical paradigm, including the Ukrainian realities.