Технократичний вимір управління системою індустріальної освіти

Abstract

У статті з позицій впливу ідеології технократизму проаналізовано систему управління індустріальною освітою, що склалась і діяла на етапі її зрілості, тобто в період з кінця ХІХ ст. (1895 р.) по 70-ті роки ХХ ст.; зауважено на сукупність чинників, що породили даний тип управління освітою, до яких віднесено: а) дух Світової революції і двох світових війн, а також ідеологеми гарячих локальних і тотальних холодних війн; б) мілітаристський світогляд, оскільки дві світові системи знаходились в антагоністичному протистоянні й намагалися знищити одна одну; в) технократизм як панівна ідеологія, до якої вдалися як носії ліберальної, так і носії комуністичної ідеології. Доведено, що система освіти як соціальне явище підкоряється різним механізмам, що забезпечують її буття в часі й просторі: на етапі зародження діють закономірності самоорганізації і саморегуляції соціальних структур; зростання – гомеорезу; зрілості – гомеостазу; занепаду – гомеоклазу. Послідовно характеризуються головні параметри технократичного управління освітою, а саме: стандартизація, спеціалізація, синхронізація, концентрація, максимізація і централізація. Доведено, що з метою централізації управління робочою силою в межах ЄС були введені спеціальні інструменти для реалізації цих принципів, при цьому навчальні заклади, особливо вищої професійної освіти в країнах так званого капіталістичного спрямування, мали, як мінімум, дві переваги над вищими начальними закладами в соціалістичних країнах: по-перше, фундаментальна наука реалізовувалась в освітньому просторі університетів, а по-друге, університети капіталістичних країн були автономними, що надавало їм значно більшого ступеня академічної свободи та створення нових моделей самоврядування, саморегуляції і запровадження реальної політики прозорості й відкритості в їхній діяльності, ніж вищим навчальним закладам у соціалістичних країнах. Таким чином, на етапі сталого розвитку система індустріальної освіти знаходилась у стані гомеостазу. При цьому вона не могла вийти за ці межі цивілізаційного саморуху і, не маючи достатнього ступеню академічної свободи, що забезпечувала б їй автономність буття, система індустріальної освіти у всьому світі перейшла у стан саморуйнування або гомеоклазу. The article analyzes the system of management of industrial education from the position of influence of the technocratism ideology, which was developed and operated at the stage of its maturity, that is, during the late nineteenth century (1895) – 1970s. Attention is drawn to the set of factors that gave rise to this type of educational management, among them are: a) the spirit of the World Revolution and the two world wars, as well as the ideologists of the hot local and total cold war, b) the militaristic outlook, as the two world systems were in antagonistic confrontation as they tried to destroy each other; c) technocratism, as the dominant ideology to which both liberal and communist ideology representatives resorted. It has been proven that the educational system as a social phenomenon is subjected to various mechanisms that ensure its existence in time and space: the regularities of self-organization and sel-regulation of social structures operate at the stage of origin; growth – homeoresis; maturity – homeostasis; decay – homeoclasis. The main parameters of technocratic management of education are characterized sequentially, namely: standardization, specialization, synchronization, concentration, maximization and centralization. It has been proven that in order to centralize workforce management within the EU, specific tools have been introduced to implement these principles, while education institutions, especially of higher vocational education in the so-called capitalist countries, had at least two advantages over higher education institutions: firstly, fundamental science was implemented in the educational space of universities, and secondly, their universities were autonomous, which provided them with a much greater degree of academic freedom and the creation of new models of self-government, self-regulation, and the implementation of a real policy of transparency and openness in their activities than higher education institutions in the socialist countries. Thus, at the stage of sustainable development, the industrial education system was in a state of homeostasis. At the same time, it could not go beyond these boundaries of civilizational self-movement, and without a sufficient degree of academic freedom that would provide it with the autonomy of existence, the system of industrial education around the world moved to a self-destruction state or homeoclasis.