Відданість життю і самоздійснення особистості

Abstract

Actuality of the Problem. The article emphasizes that life is complex, multidirectional, dependent on a specific stage of a person’s passage of life path, its content is determined by the degree of realization of intellectual, spiritual, personal qualities in life ideals, plans, specific goals and tasks and their practical implementations. On the one hand, perhaps the most significant are the complexity, the contradiction of the way of life, the need for each mastery of the necessary “art of life”, when, therefore, the defining dimensions of this «art», as an excuse for the dignity of their humanity, the purpose of life, preservation, strengthening of internal integrity arises the need to realize devotion to life: the justification of the latter can and should be determined by life activity and its influence on the person himself, when and through what can and should, in a certain sense, be satisfied with the “questionability” of being. The purpose of research was a systematic analysis of the formation of devotion to life as a self improvement of the individual. Methods of research – comparative, hermeneutic, traditional logical methods of forming new knowledge – deduction, analysis, synthesis, principles of objectivity and worldview pluralism. Received results. It has been found that life as a passage of life manifies the unity of free choice and its realization as the “realization of the human world”, when the inevitability of life-fulfilling of it, man, creative life endeavors is really obvious. A deep commitment to life, thus, should be – as a guarantee of the future of life, when it acquires a new meaning of the position, according to which only for a free person the life path of his own destiny is open. “Only he meets the destiny, who reaches freedom” (M. Buber). Therefore, if one articulates that a person is his individual and personal opportunity in the acquired freedom of his life, hence he is called to demonstrate the dignity of a devotee of life of self-ascetion. In this way, it can and should be free, dignified and responsible, moral and legal binding. Only in such a multivariance of life does a person speak to the world with dignity, creative and self-creation, and the world listens only to the word faithful and devoted to life, the one who liked life and vitality. Актуальність проблеми. У статті наголошується, що життєздійснення – складне, бага тоспрямоване, залежне від конкретного етапу проходження людиною життєвого шляху. Його змістовність визначається мірою реалізації інтелектуально-духовних, особистісних якостей в життєвих ідеалах, планах, конкретних цілях і завданнях та їх практичних вті лень. З одного боку, чи не найістотнішими є складність, суперечливість життєвого шляху, потребуючи від кожного оволодіння необхідним «мистецтвом життя», коли, з іншого боку, визначальними вимірами зазначеного «мистецтва» як виправдання гідності своєї людськості, призначення життя, збереження, зміцнення внутрішньої цілісності постає необхідністю реалізації відданості життю: виправданістю останнього можуть і повинні визначатися життєва активність та її впливи на саму людину, коли і завдяки чому можуть і повинні, в певному сенсі, задовольнятися «запитальності» до буття. Метою дослідження є систематичний аналіз формування відданості життю як самоз дійснення особистості. Методи дослідження – компаративний, герменевтичний, традиційні логічні прийоми фор мування нового знання – дедукція, аналіз, синтез, принципи об’єктивності та світоглядового плюралізму. Одержані результати. З’ясовано, що життєздійснення як проходження життєвого шляху зманіфестовує єдність вільного вибору та його реалізацію як «здійснення світу людини», коли дійсно очевидна неминучість життєпрактичного увиразнення її, людини, творчих життєвих починань. Глибока відданість життю, таким чином, має бути як запорука майбуттєвості життєтворчості, коли набуває нового сенсу положення, за яким лише для вільної людини відкритий життєвий шлях її власної долі. «Лише той зустрічається з долею, хто досягає свободи» (М. Бубер). Тому якщо артикулювати, що людина – це її індивідуально-особистісні можливості у здобутій свободі її життєпростору, то вона, отже, покликана демонструвати гідність відданого життю самоздійснення. Якраз у такий спосіб вона може й повинна бути вільною, гідною і відповідальною, моральнісною і правочинно-зобов’язальною. Лише в такій поліваріантності життєпроявів людина гідно, творчо-самотворчими виявами промовляє до світу, світ же прислухається лише до вірного і відданого життю слова, того, хто уподобав життя та життєвість.