Світопорядок, що змінюється, з погляду конкуруючих мейнстрімних теоретичних парадигм

Abstract

Стверджується, що наука міжнародних відносин весь час свого існування розвивалася в контексті суперництва двох провідних теоретичних підходів щодо розуміння світової політики – реалістського та ліберального. Зазначається, що сучасним оцінкам новітніх процесів реконфігурації глобального міжнародного порядку з боку представників мейнстрімних парадигм бракує свіжості та креативу, і це наближає їх до кризи та відкриває можливості проявитись молодшим теоріям-конкурентам. З використанням загальнонаукових методів пізнання, системного та компаративного підходу, методу структурно-функціонального аналізу, дискурс-аналізу тощо розглянуто, як нині реагують на глобальні зміни дві основні, найбільш усталені й популярні теоретичні парадигми – реалізм та лібералізм – із застосуванням характерної для кожного з теоретичних напрямів логіки міркувань. Ця логіка обидвох поки що домінуючих у теорії міжнародних відносин підходів дає змогу автору дійти висновку про відсутність на сучасному етапі принципових розходжень між ними щодо трьох основних можливих варіантів руху системи міжнародних відносин із поточної турбулентності до нового її стану. Одним із таких варіантів може бути посилення хаотичної мультиполярності через тяжіння до самодостатності більшості глобальних і регіональних гравців і намагання останніх залишитися гравцями, а не перетворюватися на об’єкти «великої гри» у світовому масштабі. Іншим варіантом може бути реванш «колективного Заходу» щодо Китаю та Росії в сенсі відновлення беззаперечного домінування у світовій політиці через регенерацію атлантичної солідарності та кооптацію недержавних акторів, таких як транснаціональні корпорації, неурядові організації та впливові індивідууми, у консолідований Захід шляхом кооперації в центро-периферійному перерозподілі ресурсів. Третьою опцією виступає рух до триполюсності (трипорярноті), ймовірно оркестрованої можливостями ситуаційного впливу на прийняття ключових рішень із боку інших впливових гравців. Усі три варіанти вважають можливими як неоліберали, так і неореалісти, однак вірогідність та бажаність чи пріоритетність таких варіантів для міжнародної безпеки оцінюється ними по-різному. It is argued that the science of international relations has developed throughout its existence in the context of the rivalry of two leading theoretical approaches in understanding world politics – realistic and liberal. It is lack freshness and creativity among representatives of mainstream paradigms in their modern assessments of the latest processes in reconfiguration of the global international order. This brings them closer to the crisis and opens opportunities for younger competing theories. Using general scientific methods of cognition, systematic and comparative approach, structural-functional analysis, discourse analysis, etc., the author consider how realism and liberalism – the two main, most established, and popular theoretical paradigms – react to global changes. In so doing, general directions paradigms’ of logic of reasoning have been used. This logic of both approaches, so far dominant in the theory of international relations, allows the author to conclude that at the present stage there are no fundamental differences between them concerning three main possible options for moving the system of international relations from the current turbulence to its new state. One such option could be realized in chaotic multipolarity increasing parallel with striving for the self-sufficiency of most global and regional actors and the latter’s attempts to remain players rather than become objects of the “big game” on a global scale. Another option could be retaliation by the “collective West” against China and Russia in the sense of restoring western undisputed dominance in world politics through the regeneration of Atlantic solidarity and the co-optation of non-state actors such as multinational corporations, NGOs and influential individuals through involving them into center-peripheral redistribution of resources. The third option is to move to three-polarity, probably orchestrated by the possibility of situational influence of other influential players on key decisions. All three options are seen as possible by both neoliberals and neorealists, but they assess differently the likelihood and desirability or priority of such options for international security.