Політичний перформанс: теоретичні засади інтерпретації в сучасних політичних науках

Abstract

Political performance is considered as a special political communication action. The directions of theoretical interpretation of the use of political performance in the technologies of political propaganda, political PR, agitation are studied. The essence of performance as a communicative phenomenon that serves as a basis for understanding the hidden interactions of political actors is revealed. The peculiarities of the interpretation of empirical cases of political performances as episodes of self-expression of individuals and groups that have no other channels for large-scale public self-presentation are established. The importance of the lack of public expression of the basic foundations of political interactions as a factor in the disclosure of hidden and negative features of competition policy is discussed. The postmodern paradigm of multipolar value assessment of the content of political performances is studied. The formation of the emotional background, which forms the attitude to a certain political subject or political situation or individual political events, is studied. The fullest expression of political demands and positions of political actors requires the use of extraordinary means that can provide a decisive advantage in political competition. Among such means, political performance occupies a prominent place as a special political communicative action, which has the form of an artistic event, theatrical performance, dynamic symbolic action that affects all channels of human perception and allows the viewer to receive information about certain political meanings and political messages in extraordinary ways. The communicative content of political performance is revealed by domestic political scientists through the prism of postmodernism as a condition of the political worldview. Artistic thinking, political creativity within a specific act of performance enter into unpredictable and multidimensional interactions. The inclusion of artistic technologies of dissemination of political meanings in the schemes of political communication requires researchers to understand the functional positions of political actors and other participants in political performances. Розглядається політичний перформанс як особлива політична комунікаційна дія. Вивчаються напрями теоретичної інтерпретації використання політичного перформансу в технологіях політичної пропаганди, політичного піару, агітації. Розкривається сутність перформансу як комунікативного явища, що виступає основою для розуміння прихованих інтеракцій політичних акторів. Встановлюються особливості тлумачення емпіричних випадків політичних перформансів як епізодів самовиразу індивідів і груп, які не мають інших каналів для масштабної публічної самопрезентації. Обговорюється значення відсутності публічного виразу основ політичних взаємодій як чиннику розкриття прихованих і негативних особливостей конкурентної політики. Метою статті є ідентифікація теоретичного визначення поняття політичного перформансу в сучасних політичних науках. У статті застосовуються загальнологічні (аналіз, синтез) і фахові методи політичної науки (порівняльний і структурно-функціональний) методи. Вираження політичних вимог і позицій політичних суб’єктів вимагає використання надзвичайних засобів, які можуть забезпечити вирішальну перевагу в політичній конкуренції. З’ясовується місце політичного дійства як особливої політичної комунікативної дії, яка має вигляд художньої події, театралізованого дійства, динамічної символічної дії, що впливає на всі канали людського сприйняття та дозволяє глядачеві отримувати інформацію про певні політичні значення та політичні повідомлення надзвичайними способами. Розглянуто комунікативний зміст політичної діяльності. Він розкривається вітчизняними політологами крізь призму постмодернізму як умови політичного світогляду. Встановлено, що художнє мислення, політична творчість у межах конкретного акту політичної промови вступають у непередбачуваній і багатовимірній взаємодії. Досліджується включення творчих технологій розповсюдження політичних смислів у схеми політичної комунікації. З’ясовуються вимоги для дослідників щодо розуміння функціональних позицій політичних акторів та інших учасників політичних виступів.