Зовнішня політика та міжнародні зв’язки Європейського Союзу

Abstract

Статтю присвячено вивченню трансформації зовнішньої політики й дослідженню міжнародних зв’язків Європейського Союзу в сучасних умовах. Актуальність дослідження полягає в тому, що воно зосереджене на аналізі інституційної та політико-правової архітектури зовнішньої політики Європейського союзу в тому вигляді, як вона складається на практиці з 2010 р. Мета статті полягає у вивченні трансформації зовнішньої політики й дослідженні міжнародних зв’язків Європейського Союзу в сучасних умовах. Для розв’язання поставлених завдань використано загальнонаукові й спеціальні методи й прийоми пізнання – системний і компаративний підходи, – що дозволяють здійснювати всебічний аналіз особливостей розвитку процесів у рамках діяльності інтеграційних об’єднань з урахуванням факторів впливу й обставин. У статті підкреслено, що немає жодної іншої міжнародної організації у світі, в якій на різних рівнях управління взаємодіяло б стільки гравців, як в Європейському Союзі, внаслідок чого й процес прийняття зовнішньополітичних рішень в Європейському Союзі відрізняється великою складністю. Саме тому на міжнародному рівні Євросоюз спілкується трьома різними способами: міжурядовим, за допомогою наднаціональних інститутів, через окремих держав-членів. Автори відзначають, що термін «міжнародні відносини Європейського Союзу» тривалий час мав специфічний сенс, що містив зовнішню торгівлю, допомогу третім країнам і ряд інших розрізнених галузевих «низьких» сфер міжнародної діяльності Європейської комісії, які пізніше стали протиставляти «високому» виміру зовнішньої політики. У статті простежено шлях від зародження Європейського політичного співробітництва, що спочатку мало неформальну основу, до його формалізації в статті 30 Єдиного європейського акту 1986 р. Таке співробітництво отримало найменування Спільної зовнішньої політики й політики безпеки в Маастрихтському договорі 1992 р., що заснував Європейський союз. У центрі уваги авторів статті – спроба об’єднати в одну систему Спільну зовнішню політику й політику безпеки й всі економічні напрями зовнішньої політики Європейського Союзу, що знайшло своє відбиття в Лісабонському договорі 2007 р. Внаслідок інституційних змін у зовнішній політиці Європейського Союзу після набуття чинності Лісабонського договору, в тому числі з огляду на започаткування Європейської служби зовнішньополітичних дій, були створені певні умови для його послідовніших і дієвіших кроків на міжнародній арені. The article is devoted to the study of foreign policy transformation and the study of EU international relations in modern conditions. The relevance of the study is that it focuses on the analysis of the institutional and political-legal architecture of the European Union’s foreign policy as it has been in practice since 2010. The aim of the article is to study the transformation of foreign policy and the study of EU international relations in modern conditions. To solve the tasks used general and special methods and techniques of cognition: systematic and comparative approaches that allow a comprehensive analysis of the peculiarities of the development of processes in the activities of integration associations, taking into account the factors of influence and circumstances The article emphasizes that there is no other international organization in the world in which as many players interact at different levels of government as in the EU, as a result of which the process of foreign policy decisions in the EU is very complex. That is why, at the international level, the European Union communicates in three different ways: intergovernmentally, through supranational institutions, through individual member states. The authors note that the term “EU international relations” has long had a specific meaning, including foreign trade, assistance to third countries and a number of other disparate sectoral “low” areas of the European Commission’s international activities, which later came to contrast with the “high” dimension of foreign policy. The article traces the path from the emergence of European political cooperation, which initially had an informal basis to its formalization in Article 30 of the Single European Act of 1986. Such cooperation was called the Common Foreign and Security Policy in the 1992 Maastricht Treaty, which established the European Union. The authors focus on the attempt to unite the Common Foreign and Security Policy and all economic areas of EU foreign policy, which was reflected in the Lisbon Treaty in 2007. Due to institutional changes in EU foreign policy after the entry into force of the Lisbon Treaty, including the launch of the European External Action Service, certain conditions have been created for its more consistent and effective steps in the international arena