Україна унітарна: аналіз цивілізаційного вибору форми державного устрою

Abstract

This study is a response to the emergence of projects designed to change the state system of Ukraine from unitarism to federalism, which may imbalance of institutional, territorial and functional mechanisms of government and threatens the territorial integrity of the state. The aim of the article is to analyze unitarism as a civilizational choice of the form of government of Ukraine. The study of the state system as a constitutional and legal principle has been performed on the basis of a complex interdisciplinary combination of ethnopolitical and legal analysis. It is proved that the unitary form of government along with a balanced ethnonational policy played the role in preserving the territorial integrity of Ukraine in the 90’s and 00’s because they restrained ethnoregional differences, neutralized their conflict potential, hindered such centrifugal manifestations providing interethnic harmony and indivisibility of the state. Although unitarism did not help Ukraine maintain peace and territorial integrity in 2014, this does not indicate its ineffectiveness in resolving all the accumulated ethnopolitical and ethnoterritorial contradictions of the post-Soviet period compared to federalism. After all, the unitary form of government contributed to the strengthening of Ukraine as a sovereign, independent state for more than 25 years. By choosing this form of government, Ukraine took place, gained international legal image and recognition. The federal form of government would have led to the disintegration of Ukraine in the early 90’s. At the time of the restoration of independence, Ukraine could not give preference to the federal form of government, the main disadvantage of which is its vulnerability to ethnoterritorial and disintegration claims. The interest of neighboring states (Hungary, Russia, Romania, and possibly even Poland), which in certain periods of history owned Ukrainian territories, in the disintegration of Ukraine made federalization impossible. Актуальність дослідження зумовлена появою проєктів, покликаних змінити державний устрій України з унітаризму на федералізм, що може призвести до розбалансованості інституційного, територіального та функціонального механізму організації влади та загрожує територіальній цілісності держави. Метою статті є аналіз унітаризму як цивілізаційного вибору форми державного устрою України в 1990-х рр. Розгляд форми державного устрою як конституційно- правового принципу виконано на основі комплексного міждисциплінарного поєднання етнополітичного та правового аналізу. Доведено, що не останню роль у збереженні територіальної цілісності України в 1990-х та 2000-х рр. відіграла унітарна форма державного устрою поряд із виваженою етнонаціональною політикою, які стримували етнорегіональні відмінності, нейтралізувати їх конфліктогенний потенціал, гамували відцентрові прояви, в такий спосіб підтримуючи міжетнічну злагоду та неподільність держави. Хоч унітаризм не допоміг в 2014 р. Україні зберегти мир та територіальну цілісність, це не вказує на його неефективність у розв’язанні етнополітичних і етнотериторіальних суперечностей пострадянського періоду порівняно з федералізмом. Адже унітарна форма державного устрою сприяла постанню і зміцненню України як суверенної, незалежної держави майже чверть століття. Вибравши цю форму державного устрою, Україна відбулася, набула міжнародно- правової суб’єктності, здобула визнання. Федеративна форма державного устрою призвела б до дезінтеграції України ще на початку 1990-х рр. Україна на момент відновлення незалежності не могла віддати перевагу федеративній формі державного устрою, головним недоліком якої є її вразливість до етнотериторіальних та дезінтеграційних домагань. Зацікавленість сусідніх держав (Угорщини, Росії, Румунії і, можливо, навіть Польщі), які в певні періоди історії володіли українськими територіями, в дезінтеграції України унеможливлювала федералізацію. Дія цього фактору залишається негативною відповіддю на запитання, чому Україна на сучасному етапі державотворення не може перейти до більш чутливого до етнорегіональних відмінностей федеративного устрою.