Тенденції розвитку партійних систем країн Європейського Союзу в контексті парламентських електоральних циклів 2017 року

Abstract

Parliamentary elections in seven European Union countries were analysed: the Netherlands (March 15), Bulgaria (March 26), the United Kingdom (June 8), France (June 11, 18), Germany (September 24), Austria (October 15) and the Czech Republic (October 20-21). It is emphasized that 2017 parliamentary election campaigns have a strong national profile, so they need to be studied taking into account the country’s specific features. At the same time, it is noted that, by their logic, they largely fit in the broader European and world trends in the party systems’ development. It is stated that the main feature of election campaigns was the confrontation between “mainstream” parties and “new politics” parties, and the party systems’ configuration was significantly influenced by the global trend of political parties’ transformation: from mass parties with a clear ideological orientation and ramified ideological structure to cartel/network/cyber parties with a vague ideological orientation and the absence of a traditional management and organizational structure. The electoral results of the “new politics” parties are described: in France, the coalition “Forward, Republic!” and “MoDem” and, in the Czech Republic, ANO 2011 won the election; in the Netherlands, the “Freedom Party” took the second place; and in Germany, “Alternative for Germany”, in Bulgaria, “United Patriots” coalition, in Austria, Austrian Freedom Party got the third result. Meanwhile, in Austria, Bulgaria, France, and the Czech Republic, the “new politics” parties took part in forming the governing coalition. The reasons for the success of the “new policy” parties have been studied. These include: a) the growing alienation between the political class and the electorate; b) deepening the ideological and value divide within the leading political forces and elite groups; c) exacerbation of the split on the European integration, a significant increase in Euroscepticism, which was given additional impetus by the economic and migration crisis; d) accumulation of various protest potential (Eurosceptics, nationalists, anti-globalists, “greens” and others); e) the crisis of traditional parties, bipartisanship and the very left-right matrix of ideological coordinates; g) the crisis of the «mainstream» ideology in all its manifestations. Проаналізовано парламентські вибори в семи країнах Європейського Союзу: Нідерландах (15 березня), Болгарії (26 березня), Великій Британії (8 червня), Франції (11, 18 червня), Німеччині (24 вересня), Австрії (15 жовтня) та Чехії (20-21 жовтня). Підкреслено, що парламентські виборчі кампанії 2017 р. мають яскраво виражений національний профіль, відтак їх потрібно досліджувати, враховуючи країнову специфіку. Зазначено, що разом із тим за своєю логікою вони багато в чому вписуються в більш широкий європейський і світовий тренди розвитку партійних систем. Вказано, що головною характеристикою виборчих кампаній було протистояння «мейнстримних» партій і партій «нової політики», а на конфігурацію партійних систем мав суттєвий вплив загальносвітовий тренд трансформації політичних партій: від масових партій із чіткою ідеологічною спрямованістю і розгалуженою ідеологічною структурою до картельних / мережевих / кіберпартій із розмитою ідейною орієнтацією та відсутністю традиційної апаратно-організаційної структури. Охарактеризовано електоральні результати партій «нової політики»: у Франції (коаліція «Вперед, Республіка!» і «MoDem») та Чехії (АNO 2011) здобули перемогу на виборах, у Нідерландах «Партія свободи» посіла другу позицію, а у Німеччині («Альтернатива для Німеччини»), Болгарії (коаліція «Об’єднані патріоти»), Австрії (Австрійська партія свободи) отримали третій результат. При цьому в Австрії, Болгарії, Франції, Чехії партії «нової політики» прийняли участь у формуванні урядової коаліції. Досліджено причини успіху партій «нової політики». До них можна віднести: а) зростаюче відчуження між політичним класом і виборцями; б) поглиблення ідейно-ціннісного розколу всередині провідних політичних сил і елітних груп; в) загострення розколу щодо європейської інтеграції, відчутне зростання євроскептицизму, додатковий імпульс якому надали економічна та міграційна криза; г) накопичення різнохарактерного протестного потенціалу (євроскептики, націоналісти, антиглобалісти, «зелені» та інші); д) криза традиційних партій, двопартійності і самої ліво-правої матриці ідеологічних координат; ж) криза ідеології «мейнстриму» у всіх її проявах.