Індивідуально-психологічні особливості життєстійкості особистості

Abstract

Життєстійкість вважається основним функціональним компонентом життєздатності, зберігає стабільність життєвої системи особистості, є системоутворюючим фактором, що задає параметри основним компонентам життєздатності. Поняття життєстійкості передбачає диспозицію, що включає в себе три порівняно автономних компоненти: залученість, контроль, прийняття ризику. Виразність цих компонентів і життєстійкості в цілому перешкоджає виникненню внутрішньої напруги в стресових ситуаціях за рахунок стійкого подолання стресів і сприйняття їх як менш значущих(Мадді С., 2002). Для ефективності боротьби з життєвими труднощами людині потрібна деяка психологічна живучість або "життєстійкість" - "hardiness", яка сприяє мобілізації внутрішніх ресурсів. Щоб пристосуватися, адаптуватися до різноманітного життєвого напруження, успішно реалізувати себе, людині необхідно виробити навички вирішення проблем, розвити такі властивості та якості, які б сприяли ефективній самореалізації. Певною мірою це пов’язано з тим, що життєстійкість кожної особистості проявляється завдяки сукупності індивідуально-психологічних якостей та властивостей. Отже, метою нашого дослідження стало вивчення індивідуально-психологічних особливостей життєстійкості особистості. Для проведення емпіричної частини дослідження нами використано наступний психодіагностичний інструментарій: «Тест життєстійкості» С.Мадді, в адаптації Д.О.Леонтьєва та Фрайбурзький особистісний опитувальник (FPI) Й. Фаренберга. Результати кореляційного аналізу показали наявність значущих взаємозв’язків між показниками життєстійкості та факторів особистості, що підкреслює їх роль у постійній життєвій активності. Аналіз складених профілів дозволив надати психологічну характеристику особам з високим і низьким рівнем життєстійкості.