Історiя середньовiчного Сходу. ч. 1. Китай та Японiя

Abstract

Літературно-художня спадщина як джерело історичної інформації Історія взаємин історичного знання та художньої літератури має свій «родовід», коріння дерева якого йдуть в історію взаємин літератури, історичної науки та філологічних дисциплін. У методологічному плані джерелознавчі аспекти вивчення художньої літератури перебувають у прямій залежності від вихідної установки дослідника на традиційну проблему «мистецтво та життя» й від ступеня подолання ним явного або уявного протиріччя між історичним характером дослідження і літературно-художнім матеріалом. Дореволюційна академічна школа в дусі традицій позитивістського літературознавства ототожнювала історію літературних типів з історією реальних людей. Радянське літературознавство, наслідуючи ідеї реалістичної естетики минулого століття, які ототожнювали літературний твір з реальністю, породило безліч концепцій щодо ролі літератури в суспільстві, які в загальному випадку зводилися до наступних варіантів: література є відображенням суспільства, література є засіб впливу на суспільну свідомість, література є засіб соціального контролю. Позиція радянського академічного джерелознавства щодо художньої літератури тривалий час була цілком однозначна: в якості історичного джерела розглядалися тільки літературні тексти давнини. Питання про право історика використовувати художню літературу як історичне джерело при вивченні нової і новітньої історії довгий час замовчували, хоча в історичних роботах твори цього періоду нерідко використовувалися в якості коментаря до подій і явищ суспільного життя. Вперше питання про право історика використовувати художню літературу в якості історичного джерела було поставлене у 1964 році в статті А. В. Предтеченського «Художня література як історичне джерело» (Предтеченский). Автор звернув увагу на розширення меж джерелознавства за рахунок виділення з циклу допоміжних історичних дисциплін самостійних галузей науки. Посилаючись на досить великий ряд висловлювань діячів громадської думки XIX–XX століть, А. В. Предтеченський робить висновок про ідентичність пізнавальної ролі художньої літератури та історичного джерела як такого, бачачи закономірну відмінність однієї категорії від іншої в приналежності їх до явищ різної соціальної природи. Так, для обґрунтування наукової істини потрібна система доказів, в той час як в мистецтві «нічого доводити не потрібно», оскільки критерієм «істини» твору мистецтва є його «художня переконливість».