Образно-стилевые парадигмы культуры ХХ века в контексте французского инструментализма ("Военные" симфонии А. Онеггера)

Abstract

В статье исследуются основные композиционно-стилистические приемы «военных» симфоний А. Онеггера в контексте образно-стилевой парадигмы современной культуры. Выделяются ее характерные черты, нашедшие проявление в музыкальном искусстве. Подчеркивается типичность целого ряда приемов воплощения трагического в музыке для середины ХХ века в инструментально-симфонических жанрах в послевоенные годы в искусстве Франции. У статті досліджуються основні композиційно-стилістичні прийоми «військових» симфоній А. Онегера в контексті образно-стильової парадигми сучасної культури. Виділяються її характерні риси, що знайшли прояви у музичному мистецтві. Підкреслюється типовість цілого ряду прийомів втілення трагічного в музиці для середини ХХ століття в інструментально-симфонічних жанрах в післявоєнні роки в мистецтві Франції. The article is devoted to the analysis of the main compositional and stylistic methods of the A. Honegger’s "war" symphonies in the context of image-style paradigm of contemporary culture at the turn of musicology and philosophy of culture. A. Honegger is a prominent representative of the French instrumentalism of the twentieth century. His work had not only summarized the artistic achievements of Western European art of XIX century, but also anticipated new trends of art and culture today. It is described three main areas of semantic A. Honegger tragic works, which he called himself as Grief – Happiness – Man. The article notes that as a result, it has amplified the connection with first principles of musical language, with so-called "primary" genres, such as the chant, a hymn, a song in the instrumental work of composer. Special attention is also paid to the genre of the chorale, which is cross-cutting, not only within each cycle of symphonies, but also for all the "war" symphonies with the characteristic evolution of its functions. The "estrangement" principle, which brought to the degree of extreme tension, strain, is investigated. Typicality of the number of methods of implementation in the tragic music of the mid-twentieth century instrumental symphonic genre in the postwar period in French art is stressed. It is confirmed that described methods and approaches are common, invariant for the other cultural phenomena of the twentieth century.