Stylistic authenticity in the performance of vocal works of the renaissance based on the application of innovative ICT

Abstract

The article discusses the problem of stylistic authenticity in the performance of vocal works of the Renaissance in the context of modern performance and teaching practices and the use of innovative information and communication technologies. The relevance of turning to the ancient repertoire as a resource for expanding the worldview and musical aesthetic orientations of contemporary performers. The content of the concept of ‘stylistic authenticity’ is clarified as a normative-evaluative, methodological and practical-regulatory category of musical performance, which is not reduced to a literal reconstruction of the past, but involves the acquisition of information for the cultural-historical justification of interpretative decisions. Two main directions of research into the phenomenon of authenticity are presented: historically informed performance interpretation, focused on the study of historical sources and performance norms of the era; a historical-critical approach, within which authenticity is viewed as a variable cultural construct dependent on aesthetic attitudes, institutional practices and the ways in which performance decisions are legitimised. Three interrelated vectors are proposed for bringing the singer closer to authentic performance of works in the process of developing an interpretative concept: cultural-historical, symbolic-linguistic, and vocal-performative. У статті розглянуто проблему стильової автентичності у виконанні вокальної творчості доби Ренесансу в контексті сучасних виконавсько-педагогічних практик і використання можливостей інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій. Обґрунтовано актуальність звернення до старовинного репертуару як ресурсу розширення світоглядних і музично-естетичних орієнтирів сучасних виконавців. Уточнено зміст поняття «стильова автентичність» як нормативно-оцінної, методологічної та практично-регулятивної категорії музичного виконавства, що не зводиться до буквальної реконструкції минулого, а передбачає набуття інформації для культурно-історичного обґрунтування інтерпретаційних рішень. Представлено два основні напрями дослідження феномену автентичності: історично інформована інтерпретація, зорієнтований на опрацювання історичних джерел і виконавських норм епохи; історико-критичний підхід, у межах якого автентичність розглядається як змінна культурна конструкція, залежна від естетичних настанов, інституційних практик і способів легітимації виконавських рішень. Запропоновано три взаємопов’язані вектори наближення співака до автентичного виконання творів у процесі розроблення інтерпретаційного концепту: культурно-історичний, знаково-мовленнєвий і вокально-виконавський.