Екзистенційний акт як «фундаментальний механізм» конструювання знань

Abstract

Сучасний освітній простір дедалі більше структурується інституційними рамками та технологічними алгоритмами, що зводить процес навчання до механістичної трансляції інформації. Класичні лінійні епістемологічні моделі, орієнтовані на стандартизацію, ігнорують складну каузальну природу розуміння. В умовах постмодерної фрагментації наративів та глобальних криз виникає гостра необхідність подолання відчуженої суб’єкт-об’єктної дихотомії та пошуку нових онтологічних засад конструювання знань. Мета дослідження полягає у концептуалізації екзистенційного акту суб’єкта пізнання як фундаментального каузального механізму конструювання знань, що виступає необхідною онтологічною основою для дієвості будь-яких складених механізмів сучасного освітнього ландшафту. Методи дослідження. Методологічним підґрунтям є комплексний синтез «нової механістичної філософії» (С. Гленнан, К. Кравер, П. Махамер) та екзистенційно-феноменологічної традиції (М. Гайдеґґер, С. К’єркеґор, Г. Сковорода). Застосовано структурно-аналітичний підхід для макрорівневої декомпозиції освітніх систем, а також герменевтичний, компаративний та історико-філософський методи для розкриття внутрішнього виміру смислотворення. Результати дослідження. Доведено, що конструювання знань є складною багаторівневою каузальною взаємодією. Запропоновано розглядати сучасні освітні ландшафти (нормативні вимоги, цифрові середовища, дидактичні практики) виключно як «складені механізми», позбавлені іманентної здатності генерувати смисл. Обґрунтовано, що єдиним істиннотворцем (truth-maker) освітнього процесу є «фундаментальний механізм» – екзистенційний акт самого здобувача освіти, його усвідомлена онтологічна присутність та практична залученість. Виявлено, що стани епістемічної «проблемності» та діалектичної напруги виступають не педагогічними перешкодами, а необхідними активностями розуміння. Розроблено авторську модель, яка доводить, що ефективний освітній простір має функціонувати не як інструмент алгоритмічного контролю, а як структурний інтерфейс, здатний фасилітувати екзистенційну напругу суб’єкта з урахуванням унікальних масштабів його «внутрішньої людини». Relevance of the problem. The modern educational space is increasingly structured by institutional frameworks and technological algorithms, which reduces the learning process to a mechanistic transmission of information. Classical linear epistemological models, oriented towards standardization, ignore the complex causal nature of understanding. In the conditions of postmodern fragmentation of narratives and global crises, there is an urgent need to overcome the alienated subject-object dichotomy and search for new ontological principles of knowledge construction. The purpose of the study is to conceptualize the existential act of the subject of knowledge as a fundamental causal mechanism of knowledge construction, which serves as a necessary ontological basis for the effectiveness of any complex mechanisms of the modern educational landscape. Research methods. The methodological basis is a complex synthesis of the “new mechanistic philosophy” (S. Glennan, K. Craver, P. Mahamer) and the existential-phenomenological tradition (M. Heidegger, S. Kierkegaard, G. Skovoroda). A structural-analytical approach for macrolevel decomposition of educational systems, as well as hermeneutic, comparative and historicalphilosophical methods for revealing the internal dimension of meaning-making, is applied. Results of the study. It is proven that the construction of knowledge is a complex multilevel causal interaction. It is proposed to consider modern educational landscapes (normative requirements, digital environments, didactic practices) exclusively as “composite mechanisms” devoid of the immanent ability to generate meaning. It is substantiated that the only truth-maker of the educational process is the “fundamental mechanism” – the existential act of the education seeker himself, his conscious ontological presence and practical involvement. It is revealed that the states of epistemic “problem” and dialectical tension are not pedagogical obstacles, but necessary activities of understanding. An author’s model has been developed, which proves that an effective educational space should function not as a tool of algorithmic control, but as a structural interface capable of facilitating the existential tension of the subject, taking into account the unique scale of his “inner man”.