Дидактичні засади педагогіки особистісно-зорієнтованої взаємодії

Abstract

Практика особистісно-зорієнтованої освіти в межах організації освітнього процесу в закладі вищої освіти є однією з найважливіших умов формування професійного становлення сучасного майбутнього фахівця. Гуманістична парадигма системи вищої освіти передбачає заснування на концепції особистісно-зорієнтованої взаємодії в системі «педагог–здобувач вищої освіти». Гуманізація, або «олюднення», освітнього процесу означає таке співвідношення, в якому особистість здобувача вищої освіти перебуває в центрі освітнього процесу, а власне процес є засобом актуалізації потенціалу особистості студента. Імплементація гуманоцентризму в освітній процес вимагає, перш за все, опору на методи особистісно-зорієнтованої взаємодії між педагогом та здобувачем вищої освіти, в яких враховується своєрідність особистості студента, формується ціннісне ставлення до нього як до суб'єкта спільної діяльності в оптимальному процесі досягнення мети – передачі учнівській молоді соціального, трудового, пізнавального, художнього та іншого досвіду поколінь. У статті особистісно-зорієнтована педагогічна взаємодія в системі «педагог–здобувач вищої освіти» розглядається як патерн відносин, який забезпечує розвиток та саморозвиток особистості студента на основі виявлення його індивідуальних особливостей як суб'єкта пізнання. Теоретично доведено, що співробітництво в форматі «педагог–здобувач вищої освіти» є одним із провідних способів реалізації особистісно- зорієнтованої взаємодії між педагогом та студентом в освітньому процесі. The practice of personality-oriented education within the framework of the organisation of the educational process in a higher education institution is one of the most important conditions for the formation of the professional development of a modern future specialist. The humanistic paradigm of the higher education system is based on the concept of personality-oriented interaction in the system «teacher–student of higher education». Humanisation, or «humanisation», of the educational process means a relationship in which the personality of the student is at the centre of the educational process, and the process itself is a means of actualising the potential of the student's personality. The implementation of human centrism in the educational process requires, first of all, reliance on methods of personality-oriented interaction between the teacher and the student, which take into account the originality of the student's personality, form a value attitude towards him/her as a subject of joint activity in the optimal process of achieving the goal of transferring social, labour, cognitive, artistic and other experience of generations to students. The article considers the personality-oriented pedagogical interaction in the system «teacher–student of higher education» as a pattern of relations that ensures the development and self-development of the student's personality on the basis of identifying his or her individual characteristics as a subject of cognition. It is theoretically proved that cooperation in the format of «teacher–student of higher education» is one of the leading ways to implement personality-oriented.