Європейський досвід латинської мови в медичній освіті

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз ролі латинської мови в системі професійної медичної освіти на теренах континентальної Європи та в англомовних країнах. На основі порівняльного підходу розглянуто історичні витоки закріплення латини як академічної мови медицини, її нормативно- документальне підґрунтя в університетських статутах та європейських законодавчих актах, а також сучасні освітні стратегії, які забезпечують збереження й адаптацію латини до нових освітніх реалій. Акцентовано на тому, що латина продовжує відігравати значну роль у формуванні термінологічної, когнітивної та культурологічної компетентностей майбутніх медиків, а також перекладачів спеціалізованих текстів навіть попри її витіснення з мов безпосередньої клінічної комунікації. Особливу увагу приділено порівнянню підходів до викладання латинської мови в університетах Німеччини, Польщі, Італії та Франції, де латина інтегрована в базові навчальні плани, із практиками англомовних країн (Велика Британія, США), де її функціонування обмежено до термінологічного рівня. Уперше в українському науковому дискурсі узагальнено міжнародний досвід сертифікації викладачів латини для медичних закладів, зокрема в контексті цифрової освіти та дистанційного навчання. Описано інноваційні методики викладання (модульне структурування, гейміфікація, кейс-метод), що поєднують традиційну філологічну основу з потребами сучасної медичної термінології. Доведено, що латина є важливим інструментом міждисциплінарного та міжкультурного професійного розвитку, а її збереження як навчальної дисципліни сприяє гармонізації освітніх стандартів у межах Європейського простору вищої освіти. This article presents a comprehensive analysis of the role of the Latin language in the system of professional medical education across continental Europe and in English-speaking countries. Based on a comparative approach, the study explores the historical origins of Latin as the academic language of medicine, its normative and legal foundations in university statutes and European legislative acts, as well as current educational strategies that ensure its preservation and adaptation to new educational realities. Particular attention is paid to the continuing significance of Latin in shaping the terminological, cognitive, and cultural competencies of future medical professionals and specialized translators, despite its displacement from direct clinical communication. The article compares approaches to teaching Latin in the universities of Germany, Poland, Italy, and France – where Latin remains a part of core curricula – with those of English-speaking countries (such as the United Kingdom and the United States), where its role is reduced to a terminological component. For the first time in Ukrainian academic discourse, the international experience of certifying Latin instructors for medical institutions is synthesized, especially within the context of digital and distance education. The study describes innovative teaching methods (modular structuring, gamification, case-based learning) that combine traditional philological foundations with the practical needs of modern medical terminology. It is argued that Latin serves as a vital tool for interdisciplinary and intercultural professional development, and that its preservation as a subject of instruction contributes to the harmonization of educational standards within the European Higher Education Area.