Синергетична парадигма самоорганізації цивілізованого людства за добу екоцентризму та її вплив на ефективність освітньої діяльності

Abstract

Для соціально-філософського вивчення зазначеної проблеми істотне значення має антропологічно-екологічний підхід, пов’язаний з синергетичним аналізом успішної освітньої діяльності, яка має досягати комунікативно-цивілізаційного результату, оскільки духовний прибуток вищих ідеалів завдяки аналізу когнітивних структур та епісистем розкриває нові площини соціалізації особистості, які полягають у опануванні кодами і жанрами зовнішнього дискурсу та розглядаються в контексті культурних змін комунікаційного суспільства як‖ найкраща можливість максимально ефективного отримання найважливіших цінностей буття (добра, справедливості, свободи, гармонії, шляхетності тощо) [9]. Синергетика – це інтенсивно розвиваючий напрямок, а не наука, яка вже склалася. Синергетична парадигма розглядає випадковість (флуктуації), що відіграє специфічну роль у процесах самоорганізації, як важливий елемент світу. Випадковість – конструктивний початок – механізм, який виводить систему на внутрішню тенденцію її організації. Нелінійне середовище починає самоорганізовуватися, але для ініціювання спускового механізму цього процесу терміново необхідним є хаос.