Голокост у політиці пам'яті сучасної України (2019-2022 рр.)

Abstract

Аналіз трансформацій історичної політики у перші три роки президентської каденції Володимира Зеленського свідчить про правомірність твердження голови УІНП Антона Дробовича щодо постання в Україні нової культури пам’яті про Голокост, важливими ознаками якої є відновлення імен жертв Голокосту, а також імен людей, причетних до вбивств євреїв, «оживлення» місць пам’яті. Водночас для того, щоб Голокост став частиною української національної історії і ідентичності української політичної нації, потрібні більш активні зусилля влади, адже саме держава є «замовником» офіційної політики пам’яті і має ресурси для її реалізації. Також важливо не лише визнання причетності окремих українців до геноциду євреїв, але й усвідомлення владою і суспільством необхідності покаяння за формулою «вибачаємо і просимо вибачення». Як це зробили канцлер Німеччини Віллі Брандт, який у 1970 році став на коліна перед пам’ятником жертвам Варшавського гетто, президенти України Леонід Кравчук і Петро Порошенко.