Державно-церковні відносини в західних областях Української РСР: загальні тенденції, локальні особливості (кінець 1970-х – початок 1980-х рр.)

Abstract

The article is devoted to the analysis of state-church relations in the western Ukrainian regions in the final stages of developed socialism (late 70’s – early 80’s of the twentieth century), in particular reveals: features of the process of revival of the Greek Catholic Church in the region; condition, tendencies among believers of the Russian Orthodox Church (ROC); the specifics of atheistic and propagandistic activities of the Soviet party authorities; activity of believers in the conditions of the Soviet totalitarian system; means of struggle of the Council for Religious Affairs under the Council of Ministers of the Ukrainian SSR against the religiosity of the population and its effectiveness. The purpose of the article is to comprehensively characterize the general trends and local features of state-church relations in the Ukrainian SSR in the context of socio-political and socio-cultural processes because of the analysis of archival documents. It is shown that the main difference between the western Ukrainian region and other regions of the USSR is the high religiosity of the population, most of which belonged to the Greek Catholic Church before the Lviv Pseudo-Council (1946). It is noted that the struggle against believers of all denominations in the period under study did not bring the expected results for local Commissioners for Religions under the Council of Ministers of the Ukrainian SSR, Soviet party authorities, primarily due to “superficiality” and a certain liberalization of all spheres of socio-political life in the republic and reducing the impact of the repressive and punitive system on the population of the region. It is noted that in the western Ukrainian regions the Communist Party of Ukraine recorded a significant percentage of the population, which was marked by religiosity (visiting religious buildings, observance of rituals), which shows the unsuccessful policy of eradicating religious consciousness in the population. It was established that in order to counteract the intensification of religious influence on the population of the western regions of the USSR of the Russian Orthodox Church, as well as to prevent negative anti-social manifestations of “remnants of Uniatism”, local Soviet state and party authorities carried out a number of propaganda and mass political in particular, “the reactionary role of the Uniate Church in the history of the Ukrainian people”. Набуття Україною статусу асоційованого та в перспективі повноправного члена Європейського Союзу потребує, з одного боку, створення ефективної нормативноправової бази співробітництва України та Європейського Союзу, а з іншого – інтенсифікації процесу формування відповідних внутрішніх передумов шляхом проведення системних реформ в усіх сферах суспільного життя, утілення ефективної моделі забезпечення національної безпеки, зміцнення демократичних інституцій. Метою статті визначено дослідження специфіки реалізації євроінтеграційних практик України на основі аналізу нормативно-правового складника моделі співпраці України та Європейського Союзу. Мету розкрито через виконання низки завдань: характеристика основних етапів розвитку євроінтеграційних практик України, визначення досягнень і ризиків на кожному з них, аналіз сучасних проблем реалізації євроінтеграційних практик України. Для досягнення окресленої мети було застосовано систему методів, зокрема нормативного, структурно-функціонального, компаративного, соціологічного, статистичного тощо. Запропоновано періодизацію формування та реалізації євроінтеграційних практик України на основі аналізу політико-нормативного складника відносин між Україною та ЄС: етап визначення пріоритетів (1991–1998 рр.), етап співпраці та партнерства (1998–2014 рр.), етап асоціації та інтеграції (2014 р.). Особливістю підготовчого етапу визначено активний процес налагодження взаємовідносин з ЄС, початок формування сталої нормативної бази взаємовідносин Україна – ЄС під час збереження інтересів впливових еліт щодо збереження статусу-кво. Дослідження другого етапу продемонструвало інтенсифікацію процесів унормування співпраці Україна – ЄС, адаптації українського законодавства до європейських стандартів, започаткування переговорів щодо створення умов для інтеграції ринку України у спільний ринок ЄС. Водночас серед проблемних аспектів періоду виділено, з одного боку, декларативність реформ, відставання у приведенні нормативної бази до європейських стандартів, низьку ефективність інституціональних структур, з іншого – занадто об’ємний для оговореного терміну виконання в три роки перелік зобов’язань, покладених на Україну згідно з Планом дій, неготовність усередині ЄС до більш поглибленої співпраці. Акцентується на здобутках сучасного етапу асоціації та інтеграції, що підтверджується результатами звіту як уряду, так і громадськості. Водночас сформульовано низку ризиків: корупція, неефективна політика інформування населення про євроінтеграцію, відсутність консенсусу в політикумі та соціально-економічні проблеми, російська гібридна агресія, спалах світової пандемії, посилення відцентрових процесів усередині ЄС.