Фестиваль як об’єкт комунікативної практики: феномен комунікації

Abstract

It is well known that an art festival forms and creates a special space for cultural communication, realizing a specific cultural polylogue in this space. The phenomenon of artistic festivals is multifunctional, it influences artistic and aesthetic representations, forms value orientations, contributes to the preservation and retransmission of national and cultural patterns, enriches ideological attitudes. Purpose. Demonstrate a humanitarian reflection on the historical process of philosophical and scientific comprehension of the concept of “communication”. Methods. “The phenomenon of festival” as an objectified artistic space of cultural communication is considered in the aspect of the methodology of the paradigm of J. Habermas and N. Luhmann, focusing on the emotional and volitional qualities of the subjects of communicative action. Thus, communication, according to the Frankfurt philosophers, is a process that realizes itself in two ways: 1) as an instrumental action leading to the growth of productive forces by rationalizing the means and procedures for their choice; and 2) as a process of rationalizing action oriented towards mutual understanding. Results. Genuine consensus is achieved through discourse – a dialogically equal procedure of argumentation – and represents a universal (meaningful for all reasonable subjects of communication) agreement. The main participant in such communication is the intersubjective “I”, which is already initially in a situation of communication with another personality, which allows the subject to treat himself as a participant in the interaction, looking at himself from the perspective of the other, when both belong to the joint “life world” – the everyday sphere, non-subject pre-theoretical integrity. Thus, communication appears as the will to identity through the recognition of non-identity, i.e. an attempt to assert one's non-randomness (in the claim to significance); it is an attempt to realize the world as the realization of the vector of preferences in the horizon of joint co-existence through sincere communication. Актуальність. Загальновідомо, що мистецький фестиваль утворює і створює особливий простір культурної комунікації, реалізуючи в даному просторі специфічний культурний полілог. Феномен художньої фестивальності поліфункціональний, він впливає на художньо-естетичні уявлення, формує ціннісні орієнтири, сприяє збереженню та ретрансляції національно-культурних патернів, збагачує світоглядні установки. Мета. Продемонструвати гуманітарну рефлексію історичного процесу філософсько-наукового осмислення концепту «комунікація». Методи дослідження. Феномен «фестивальності» як об’єктивованого художнього простору культурної комунікації розглядається в аспекті методології парадигми Ю. Хабермаса і Н. Лумана, роблячи акцент на емоційно-вольових якостях суб’єктів комунікативної дії, їхні вимоги на значимість в акті естетичного самовираження в горизонті плюралістичного загального всім нам горизонту життєвого світу. Так, комунікація, на думку франкфуртського філософа, є процесом, який реалізує себе двома способами: 1) як інструментальна дія, що призводить до зростання продуктивних сил за допомогою раціоналізації засобів і процедур їх вибору; і 2) як процес раціоналізації дії, орієнтований на взаєморозуміння. Результати. Справжній консенсус досягається за допомогою дискурсу – діалогічно рівноправної процедури аргументації – і являє собою універсальну (значущу для всіх розумних суб’єктів комунікації) згоду. Головним учасником такої комунікації є інтерсуб’єктивне «я», яке вже із самого початку знаходиться в ситуації спілкування з іншою особистістю, що дозволяє суб’єкту ставитися до себе як до учаснику взаємодії, дивлячись на себе із перспективи іншого, коли обидва належать спільному «життєвому світу» – сфері повсякденного, ні-предметної дотеоретичної цілісності. Таким чином, комунікація постає як воля до тотожності через визнання не-тотожності, тобто спроба затвердити свою не-випадковість (у ствердженні на значимість); це спроба утвердити світ як реалізацію вектору переваг у горизонті спільного існування за допомогою щирої комунікації.