Філософія Аристотеля: між схоластикою та наукою

Abstract

У статті презентовано думку про неправомірне звинувачення вчення Аристотеля в антинауковості, яке набуло поширення в ХVІ–ХVІІ століттях у зв’язку з розгортанням наукової революції. Наголошується на неможливості ототожнення філософії Аристотеля із середньовічною схоластикою, яка переслідувала цілі, діаметрально протилежні науково му світобаченню. Використання певних аспектів творчості філософа для обґрунтування релігійних догма тів, возведення його імені до рангу кумира та безсумнівного авторитету не може бути під ставою для оцінки його багатогранного творчого спадку як схоластичного за змістом та реакційного в ситуації становлення нового наукового погляду на світ. Ставилось завдання спростувати погляд на спадок Аристотеля як на протилежно спрямо ваний розвитку науки. На прикладі аналізу частини спадщини філософа, присвяченої вивченню тваринного світу, демонструється не лише його інтерес та здатність досліджувати живу природу, а й формування та використання ним власне наукового методу теоретизування, що був новим на той час. Застосування цього методу дозволило Аристотелеві разом зі своїми учнями зібрати та описати досить велику на той час кількість фактичного матеріалу, щоб створити перші енциклопедичні твори з біології та зоології. Здійснення аналізу, порівнянь та узагальнень доз волило вченому-філософу зробити деякі відкриття та висунути певні гіпотези, які стали від правною точкою для майбутньої експериментальної науки. Зважаючи на масштаби зібрано го вперше, описаного та проаналізованого філософом біологічного та зоологічного матеріалу, його доцільно вважати засновником відповідних наук. А це якнайкраще спростовує думку про його вороже ставлення до науки як такої. Отже, сказане характеризує Аристотеля як філософа, який не просто симпатизує науці, а і сам практикує наукові дослідження. Лише суто поверхневий і однобічний погляд на спадок цього філософа може ідентифікувати його вчення зі змістом середньовічної схоластики. Зви нувачувати філософа в тому, що частина його вчення (особливо формальна логіка та деякі ідеалістичні ідеї) була використана для обґрунтування релігійної догматики, очевидно, було б абсурдно. Тому заклики періоду становлення нової науки «проти Аристотеля» є суто емоційними та спираються на поверхневий аналіз учення мислителя.