Специфіка антропонімікону «малої прози» О. Довженка

Abstract

Олександр Петрович Довженко писав: «Я належулюдству як художник» [2, с. 150]. Як художник із планетарним мисленням Довженко у своїх творах намагався створити цілісну картину українського життя, української культури в контексті світової. Цій головній меті підпорядкований і ономастикон довженкової «малої прози». Письменник створює широку, барвисту палітру українських онімів, наче квітами, прикрашав власними іменами свої оповідання. Ономатворчість письменника сприймається нами як прикмета ідіостилю, вона визначається навантаженістю номінаційного поля в художньому тексті; вона стала однією з важливих ознак довженківської творчої манери. Не можна не звернути увагу на антропоцентризм оповідань Довженка, що викликає безліч національно- і загально-культурних асоціацій. Цим асоціаціям підпорядковані макротопонім Україна, топонім Дніпро, онімні концентрації, супровідні лексеми, онімні варіанти ліричної прози О. П. Довженка.