До феномену політичного дискурсу крізь призму теоретико-методологічного взаємозв’язку між мовою та політикою

Abstract

Проаналізовано сутність й особливості феномену політичного дискурсу як вияву взаємозв’язку між мовою та політикою. Це актуалізовано тим фактом, що в останні десятиліття значного інтересу набула проблематика мови і політики, мови у політиціта політики у мові. У дослідженні використано методи політичної науки і прикладноїлінгвістики, за допомогою яких розкрито сутність лексико-семантичних, прагматично- лінгвістичних і семіотичних прийомів у поясненні та конструюванні взаємозв’язку між мовою і політикою. Водночас методологічною основою дослідження обрано структуралізм (постструктуралізм), позитивізм (неопозитивізм), постмарксизм і конструктивізм. За результатами аналізу встановлено, що політика є однією з найголовніших причин розвитку мови і навпаки. Це детерміновано тим, що мовні практики можуть бути політизовані шляхом виявлення та демістифікації влади й авторитету через тексти і мову. Відтак політичний процес і соціальні та політичні інститути в його рамках, а тому й традиції політичної боротьби за владу неодмінно відображені у політичному дискурсі й обов’язково окреслюються дискурсивним характером, бо політика планується і здійснюється у політичних дискусіях та конкуренції, які ведуться на мові, перебувають у зв’язку з мовою та стосуються мови. Відповідно, політичний дискурс аксіологічно відображає широкий комунікативний і соціальний контекст його виробництва, групові й індивідуальні варіанти його сприйняття та прагматичні, прецедентні, стилістичні та функціональні аспекти окреслення ним політичної картини світу. У підсумку це виявляє здатність політичного дискурсу слугувати, з однієї сторони, виробленню інтерпретації певної ментальності, а з іншої сторони, – конструюванню і категоризації політичної реальності.