Феномен любви в западноевропейской философии второй половины ХХ – начала ХХI века

Abstract

В статье рассматриваются представления о любви в западноевропейской философии второй половины ХХ – начала ХХI века. Автор анализирует понимание феномена любви в философии экзистенциализма и постмодернизма, а также понимание ее ценности и места в современной жизни современным философом Петером Слотердайком. Автор отмечает, что у рассмотренных философов экзистенциализма и постмодернизма в понимании челове- ка и феномена любви можно найти как различное, так и общее. Любовь выступает в роли некой способности человека, которая призвана стать опорой, чтобы помогать ему преодо- леть отчужденность, одинокость, пустоту. У Сартра человек проектирует свою любовь таким образом, чтобы достичь своего желаемого – быть любимым. Он делает для этого все и даже жертвует своей свободой. У Камю мы видим любовь как удовольствие и это удоволь- ствие не ограничивается на одном объекте. У Фуко человек познает себя, чтобы познать правила, по которым сможет жить в мире, и чтобы в них разбираться. Любовь к себе тесно связана с «искусством существовать». Философия ХХ века поднимала проблемы феномена любви в различных областях жизни человека – любовь к другому, любовь к жизни, любовь к себе, любовь тела, любовь разума и сознания. Автор подчеркивает, что в современном мире возникает проблема любви вообще. У Слотердайка любовь – желание «голой истины», от- чаянный крик чувственности, искренности, невинности, который хочет сорвать покрывало лжи, абстрактности, скрытности, чтобы добраться до самой сути; добраться до глубины человека, заполнить его и связать с этим прекрасным миром; преодолеть отчужденность, страх худшего, выступить пощёчиной цинизму современности. Автор приходит к выводу, что Слотердайк видит в любви возможность познать себя и найти себя под слоями филь- тров, накладываемых обществом, так как объект любви выступает в роли зеркала. Но это возможно лишь при открытии себя, раскрытии своего лица Другому. статті розглядаються уявлення про любов у західноєвропейській філософії другої по- ловини ХХ – початку ХХI століття. Автор аналізує розуміння феномену любові у філосо- фії екзистенціалізму і постмодернізму, а також розуміння її цінності і місця в сучасному житті сучасним філософом Петером Слотердайком. Автор зазначає, що у розглянутих філософів екзистенціалізму і постмодернізму в розумінні людини і феномена любові мож- на знайти як різне, так і загальне. Любов виступає в ролі деякої здатності людини, яка покликана стати опорою, щоб допомагати йому подолати відчуженість, самотність, по- рожнечу. У Сартра людина проектує свою любов таким чином, щоб досягти свого бажа- ного – щоб її любили. Він робить для цього все і навіть нехтує своєю свободою. У Камю ми бачимо любов як задоволення, і це задоволення не обмежується на одному об’єкті та мно- житься у різноманітті. У Фуко людина пізнає себе, щоб пізнати правила, за якими зможе жити в світі, і щоб в них розбиратися. Любов до себе тісно пов’язана з «мистецтвом існувати». Філософія ХХ століття піднімала проблеми феномена любові в різних сферах життя людини – любов до іншого, любов до життя, любов до себе, любов тіла, любов розуму і свідомості. Автор підкреслює, що в сучасному світі виникає проблема любові вза- галі. У Слотердайка любов – це бажання «голої правди», відчайдушний крик чуттєвості, щирості, невинності, який хоче зірвати покривало брехні, абстрактності, скритності, щоб дістатися до самої суті; дістатися до глибини людини, заповнити його і пов’язати з цим прекрасним світом; подолати відчуженість, страх гіршого, виступити ляпасом ци- нізму сучасності. Автор доходить висновку, що Слотердайк бачить в любові можливість пізнати себе і знайти себе під шарами фільтрів, що накладаються суспільством, тому як об’єкт любові виступає в ролі дзеркала. Але це можливо лише за умови відкриття себе, розкриття свого обличчя Іншому. The article deals with concepts of love in Western philosophy in the second half of XX – beginning of XXI century. The author analyzes the understanding of the phenomenon of love in the philosophy of existentialism and postmodernism, as well as the understanding of its value and place in modern life by the modern philosopher Peter Sloterdijk. The author notes that among the philosophers of existentialism and postmodernism considered, in the understanding of man and the phenomenon of love, one can find both different and common. Love plays the role of a person’s ability, which is designed to become a support, to help him overcome alienation, loneliness, emptiness. According to Sartre, a person designs his love in such a way as to achieve his desire to be loved. He does everything for this and even sacrifices his freedom. According to Camus we see love as pleasure and this pleasure is not limited by one object. Foucault shows us a person who knows himself in order to know the rules by which a person can live in the world, and in order to understand them. Self-love is closely related to the “art of existencе”. The philosophy of the twentieth century raised the problems of the phenomenon of love in various areas of human life – love for another, love for life, love for oneself, love of the body, love of mind and consciousness. The author emphasizes that in the modern world there is a problem of love in general. According to Sloterdijk, love is the desire for «naked truth», a desperate cry of sensuality, sincerity, innocence, which wants to tear the veil of lies, abstractness, secrecy in order to get to the very essence; to reach the depths of person, fill it and connect with this beautiful world; to overcome alienation, fear of the worse, to act as a slap in the face of cynicism of our time. The author comes to the conclusion that Sloterdijk sees in love the opportunity for person to know oneself and find oneself under the layers of filters imposed by society, since the object of love acts as a mirror. But this is possible only by opening oneself, revealing one’s face to the Other