Genesis of Theory And Practice of Psychological Experiment in The Heritage of Oleksandr Nechaiev

Abstract

The article deals with the issue of the development of theoretical foundations and practice of experimentation in the legacy of a prominent domestic psychologist of the end of the 19th - early 20th century Oleksandr Nechaiev. General comprehension and objective evaluation of theoretical and practical heritage of the past transforms the history of psychology into an essential part of psychological knowledge. The aim of the paper is to study and analyze his scientific works in the field of psychological experimentation. O. Nechaev and his colleagues firstly conducted researches on the effectiveness of the methods in the laboratory. If the method was promising, the experiment was continued at school. The first experiments of this type were aimed at examining leading associations in children of different ages, memorization of words of different meanings, attention, reading skills, ways of memorization, speed of mental work of students, etc. Natural experiments were not commonly used in the investigated period. It was the laboratory conditions under which the first experimental programs and methods of studying attention, memory, interests, performance, and suggestiveness of schoolchildren were developed and tested. The transfer of experiments from scientific laboratories to the natural conditions of the educational process (school classrooms) started taking place at the beginning of the twentieth century. O. Nechaev emphasized the importance of taking into account the basic principles of conducting a psychological experiment (naturalness, objectivity, integrity, and observance of the equivalence of conditions), which contributed to obtaining reliable results and improving the quality of schooling. У статті порушено проблему розроблення теоретичних основ та практики експериментування у спадщині видатного вітчизняного психолога кінця ХІХ – початку ХХ ст. Олександра Нечаєва. Підкреслено, що загальне осмислення та об’єктивне оцінювання теоретичної та практичної спадщини минулого перетворює історію психології на найважливішу ланку науково-психологічного знання. Метою статті є вивчення та аналіз наукового доробку видатного вітчизняного ученого О. Нечаєва у галузі психологічного експериментування. У роботі визначено, що представники експериментального напряму в психологічній науці досліджуваного періоду використовували як лабораторний, так і природний експеримент. О. Нечаєв та його колеги спочатку проводили дослідження щодо з’ясування ефективності запроваджуваного методу в лабораторії. Якщо він виявлявся перспективним, експеримент продовжували у школі. Перші такі експерименти були спрямовані на дослідження провідних асоціацій у дітей різного віку, запам’ятовування слів різного значення, уваги, здатності до читання, способів заучування, швидкості розумової роботи учнів тощо. У статті підкреслено, що природні експерименти у досліджуваний період не набули масового характеру. Саме в лабораторних умовах розроблялись і перевірялись перші експериментальні програми та методики дослідження уваги, пам’яті, інтересів, працездатності, навіюваності школярів. Перенесення експериментів з наукових лабораторій до природних умов навчально-виховного процесу, тобто у шкільні класи, відбулося на початку ХХ ст. О. Нечаєв наголошував на важливості урахування основних принципів проведення психологічного експерименту (природності, об’єктивності, цілісності, дотримання рівнозначності умов), що сприяли отриманню достовірних результатів та підвищенню якості шкільного навчання. Психологи досліджуваного періоду, зокрема О. Нечаєв, проводили експерименти в двох формах: індивідуальній та колективній. У ході індивідуальних експериментів об’єктом дослідження був учень або група учнів, які вивчалися окремо один від одного. Під час колективних (масових) експериментів одночасно досліджувалися всі діти класу. Найбільш точним визнавався індивідуальний експеримент, оскільки увага експериментатора концентрувалася на одному випробовуваному. О. Нечаєв підкреслював важливість зворотного зв’язку між колективною та індивідуальною формами експерименту.