Розвиток дивергентного мислення майбутніх учителів початкових класів у процесі викладання мистецької освітньої галузі

Abstract

Феномен критичного мислення наразі перебуває в авангарді сучасного наукового студіювання педагогіки, психології, методик різних галузей. Вивченню структури, таксономії, напрямків аналізу, складників критичного мислення присвячені роботи вітчизняних і зарубіжних науковців: Дж. Браус, Д. Вуд, Дж. Дьюї, А. Кроуфорд, Д. Макністер, С. Метьюз, Р. Поул, Д. Халперн, Л. Києнко-Романюк, О. Пометун, С. Терно, О. Тягло та ін. Попри відсутність єдиної загальновизнаної дефініції критичного мислення більшість науковців окреслюють його основні складники: проблемно-пошуковий (дивергентний), аналітико-оцінювальний (верифікація ідей, реконструкція стереотипів, логіка обґрунтування), рефлексивно-регулятивний (емпатія, метапізнання, інтелектуальна сміливість). Найбільш влучне визначення (для нашого дослідження) поняття «критичного мислення особистості» пропонує М. Починкова у дисертації «Формування критичного мислення майбутніх учителів початкової школи у процесі професійної підготовки»: «це тип мислення людини, що на основі поєднання логічних, рефлексивних та творчих навичок у процесі самостійного пізнання дійсності дозволяє робити аргументовані оцінки і висновки, приймати обґрунтовані рішення, створювати нові ідеї в умовах інформаційної невизначеності й суперечливості» [7, с. 3]. Варто наголосити, що в структурі цього феномену критичного мислення дивергентний складник відіграє роль інтелектуального пускового механізму, він спрямований на генерацію множинних альтернатив, без чого процес вибору втрачає свою продуктивну вагу.