«Живе» та медіаопосередковане музичне виконавство: порівняльний аналіз фортепіанної, вокальної та хорової інтерпретації

Abstract

У статті досліджено трансформацію «живого» та медіаопосередкованого музич-ного виконавства на матеріалі фортепіанної, вокальної та хорової інтерпретації. Мета роботи полягає у визначенні, як змінюється музична інтерпретація в умовах медіаопосередкованого виконання, та здійсненні порівняльного аналізу фортепі-анної, вокальної й хорової інтерпретації крізь призму категорій «живого» і «медіао-посередкованого». Методологічну основу становить міждисциплінарний підхід, що поєднує мистецтвознавчий, музикознавчий, медіатеоретичний і перформативний аналіз, а також поняттєво-термінологічний, порівняльний, інтерпретаційний і меді-ааналітичний методи. Така оптика дає змогу розглядати виконавство одночасно як художню дію, технічно опосередковану подію й форму культурної присутності. У результаті доведено, що «живе» виконавство не зводиться лише до фізичної співприсутності виконавця і слухача, а має спектральний характер і може реалізо-вуватися в очно-живому, синхронно-медіаопосередкованому та асинхронно-медіа-опосередкованому форматах. Показано, що медіа в сучасному музичному просторі не є нейтральним каналом передачі, а виступають активним чинником формування акустичного образу, візуальної драматургії, ритму рецепції та соціальної організа-ції сприйняття. У фортепіанному виконавстві медіасередовище посилює значення звукової деталізації, балансу регістрів і контрольованої педалізації; у вокальному – актуалізує темброву близькість, інтимізацію вислову та специфіку мікрофонного звучання; у хоровому – найрадикальніше змінює принцип ансамблевості, оскільки латентність, передача даних і технічні обмеження ускладнюють синхронну взаємо-дію та сприяють поширенню асинхронних моделей роботи. Водночас встановлено, що цифрові формати не скасовують інтерпретацію, а переводять її в інший режим, де художній результат формується у взаємодії виконавця, технічного середовища та способу поширення звуку. Практична значущість статті полягає в можливості використання її положень у виконавській педагогіці, дистанційних репетиційних прак-тиках, концертно-медійному проєктуванні та навчальних курсах з музичного мисте-цтва. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою моделей цифрового ансамблевого виконавства, критеріїв оцінювання медіаопосередкованої інтерпрета-ції та вивченням нових гібридних форм музичної присутності в онлайн-середовищі. This article explores the transformation of «live» and media-mediated musical performance on the basis of piano, vocal, and choral interpretation. The aim of the study is to examine how musical interpretation changes under conditions of media-mediated performance and to conduct a comparative analysis of piano, vocal, and choral interpretation through the lens of the categories of “live” and media-mediated performance. The methodological framework is grounded in an interdisciplinary approach that combines art-historical, musicological, media-theoretical, and performative analysis, as well as conceptual-terminological, compar-ative, interpretive, and media-analytical methods. This perspective makes it possible to view performance simultaneously as an artistic act, a technologically mediated event, and a form of cultural presence. The study demonstrates that «live» performance cannot be reduced to the physical co-presence of performer and listener alone; rather, it has a spectral charac-ter and may be realized in in-person live, synchronous media-mediated, and asynchronous media-mediated formats. It is shown that media in the contemporary musical environment are not a neutral transmission channel, but an active factor in shaping the acoustic image, visual dramaturgy, the rhythm of reception, and the social organization of listening. In piano performance, the media environment intensifies the significance of sonic detail, registral bal-ance, and controlled pedaling; in vocal performance, it foregrounds timbral proximity, the inti-macy of expression, and the specifics of microphone-mediated sound; in choral performance, it most radically transforms the very principle of ensemble interaction, since latency, data transmission, and technical constraints complicate synchronous coordination and encourage asynchronous working models. At the same time, the article argues that digital formats do not eliminate interpretation, but rather shift it into another mode, in which the artistic outcome is formed through the interaction of the performer, the technical environment, and the mode of sound dissemination. The practical significance of the article lies in the applicability of its findings to performance pedagogy, remote rehearsal practices, concert-media design, and academic courses in musical art. Prospects for further research include the development of models of digital ensemble performance, criteria for evaluating media-mediated interpreta-tion, and the study of new hybrid forms of musical presence in online environments.