Свобода як досвід зустрічі з іншим у формуванні автономії людини

Abstract

Дослідження актуалізує напруження між класичними нормативними моделями свободи й автономії та сучасним досвідом людської взаємодії, у межах якого свобода постає як етична відповідальність і відкритість до іншості. Стаття має на меті теоретичне прояснення співвідношення свободи й автономії через осмислення свободи як екзистенційно-етичного досвіду зустрічі з Іншим, у межах якого проблематизується традиційне уявлення про автономію як самодостатню властивість суб’єкта. Методи дослідження. У дослідженні застосовано концептуальний аналіз, спрямований на уточнення смислових конфігурацій свободи й автономії у сучасному філософському дискурсі; критичний вимір цього методу використано для проблематизації нормативних і раціоналістичних моделей автономії. Герменевтичний аналіз залучено для інтерпретації класичних і сучасних філософських текстів, тоді як етико-феноменологічна перспектива дозволяє осмислити свободу як подієвий вимір людського досвіду. Наукова новизна. У проведеному дослідженні здійснено теоретичне прояснення співвідношення свободи й автономії через осмислення свободи як подієвого та етично насиченого виміру людського досвіду зустрічі з Іншим, що дозволяє розглядати автономію поза межами її трактування як внутрішнього самоконтролю чи раціонального самозаконодавства, тим самим переосмислено логіку співвідношення свободи й автономії. Основні результати. Стаття доводить, що свобода не зводиться до нормативного самозаконодавства чи внутрішнього контролю, а постає як подієвий і реляційний вимір людського існування. Порівняльний аналіз нормативної, наративної та етико-феноменологічної моделей показує, що автономія формується в умовах часової тривалості, міжсуб’єктної залученості та відповідальності. Висновки. Свобода як досвід зустрічі з Іншим відкриває нову конфігурацію автономії, у якій самість постає як здатність залишатися собою через етичну відповідь без суверенного самоствердження. This article offers a philosophical-anthropological analysis of freedom as an experience of encounter with the Other and examines its role in the formation of human autonomy. The study highlights the tension between classical normative models of freedom and autonomy and the contemporary experience of human interaction, within which freedom appears as ethical responsibility and openness to otherness. The article aims to provide a theoretical clarification of the relationship between freedom and autonomy by interpreting freedom as an existential-ethical experience of encountering the Other, within which the traditional understanding of autonomy as a self-sufficient property of the subject is problematized. Methods. The study employs conceptual analysis aimed at clarifying the semantic configurations of freedom and autonomy in contemporary philosophical discourse; its critical dimension is used to problematize normative and rationalist models of autonomy. Hermeneutic analysis is applied to interpret classical and contemporary philosophical texts, while an ethical-phenomenological perspective allows freedom to be understood as an eventful dimension of human experience. Scientific novelty. The research provides a theoretical clarification of the relationship between freedom and autonomy by interpreting freedom as an eventful and ethically charged dimension of the human experience of encountering the Other, which allows autonomy to be considered beyond its interpretation as internal self-control or rational self-legislation. In this way, the logic of the relationship between freedom and autonomy is reconsidered. Results. The study demonstrates that freedom cannot be reduced to normative self-legislation or to an intrinsic property of an autonomous subject. Instead, it reveals freedom as an eventful and relational dimension of human existence within which autonomy takes shape through responsibility and intersubjective involvement. Comparative analysis of normative, narrative, and ethical-phenomenological models shows that autonomy remains structurally unfinished and develops within temporal continuity and relational engagement. Conclusions. The intersubjective dimension of freedom transforms the classical understanding of autonomy as a completed structure and supports a processual model of selfhood. In this perspective, freedom functions not merely as a condition of self-determination but as an event that opens a space for responsible coexistence and relational self-constitution.