Формування специфічної мови художньої комунікації в контексті «перформативного повороту» в сучасній хореографії

Abstract

Актуальність проблеми зумовлена трансформацією сучасної хореографії в умовах «перформативного повороту», коли танець дедалі частіше виходить за межі фіксованої сценічної композиції та набуває ознак відкритої події, що формується у взаємодії виконавця, простору й глядача. У сучасному мистецькому процесі хореографія функціонує не лише як система рухів, а як специфічна мова художньої комунікації, що потребує осмислення її семіотичних, тілесних і перформативних механізмів. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей формування специфічної мови художньої комунікації в сучасній хореографії в контексті «перформативного повороту», а також у визначенні змін, що відбуваються у взаємодії між митцем, твором і реципієнтом. Методи дослідження. У статті застосовано історико-культурний метод для простеження еволюції уявлень про мистецтво як комунікативну дію; семіотичний метод – для аналізу хореографії як знакової системи; компаративний метод – для зіставлення традиційної хореографічної моделі з перформативною; аналітико-інтерпретаційний підхід – для осмислення праць Аристотеля, І. Канта, Г.-Ґ. Ґадамера, С. Лангер, Р. Лабана, У. Еко, Е. Фішер-Ліхте, Р. Голдберг та інших дослідників. The relevance of the problem is determined by the transformation of contemporary choreography in the context of the “performative turn”, when dance increasingly transcends the boundaries of a fixed stage composition and acquires the features of an open event shaped through the interaction of a performer, space, and audience. Within the contemporary artistic process, choreography functions not only as a system of movements but also as a specific language of artistic communication, which requires comprehension of its semiotic, corporeal, and performative mechanisms. The purpose of the study is to identify the peculiarities of the formation of a specific language of artistic communication in contemporary choreography within the context of the “performative turn,” as well as to determine the changes occurring in the interaction between the artist, the artwork, and the recipient. Research methods. The article employs the historical-cultural method to trace the evolution of ideas about art as a communicative act; the semiotic method to analyze choreography as a sign system; the comparative method to compare the traditional choreographic model with the performative one; and the analytical-interpretative approach to comprehend the works of Aristotle, I. Kant, H.-G. Gadamer, S. Langer, R. Laban, U. Eco, E. Fischer-Lichte, R. Goldberg, and other scholars.