Вокалізація скрипкової партії у французькому скрипковому концерті доби Просвітництва крізь призму естетико-риторичної традиції

Abstract

У статті здійснено комплексне дослідження процесу вокалізації скрипкової партії у французькому скрипковому концерті XVIII ст. Актуальність теми зумовлена необхідністю переосмислення генезису інструментального стилю крізь призму міжвидової взаємодії музичного театру та інструментального концерту. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході, що включає історико-стильовий, герменевтичний методи, інтонаційно-типологічний та виконавський аналіз. Обґрунтовано, що доба Просвітництва стала переломним етапом у подоланні абстрактної технічної віртуозності на користь інтонаційно змістовного висловлювання, де скрипка перебирає на себе функції людського голосу. Доведено, що художня концепція французького інструменталізму базується на рівновазі між афектом і раціональною мірою, що була виплекана в надрах оперної традиції. The article provides a comprehensive study of the process of vocalizing the violin part in the 18th-century French violin concerto. The relevance of the topic is driven by the need to rethink the genesis of instrumental style through the prism of intergeneric interaction between musical theater and the instrumental concerto. The research methodology is based on an integrated approach that includes historical-stylistic, hermeneutic, intonational-typological methods, and performance analysis. It is substantiated that the Enlightenment era became a turning point in overcoming abstract technical virtuosity in favor of intonationally meaningful expression, where the violin assumes the functions of the human voice. It is proved that the artistic concept of French instrumentalism is based on a balance between affect and rational measure, nurtured within the opera tradition.