Historical roots of protestant existentialism

Abstract

Тhe term «Christian existentialism» has long been established in the scholarly literature; however, its internal differentiation has received little systematic analysis. For this reason, this article proposes to examine Christian existentialism at the denominational level – Catholic, Orthodox, and Protestant – each of which developed within distinct confessional and cultural contexts. The Protestant form of existentialism, in particular, underwent a long and complex process of development, emerging largely as a reaction to the theological and cultural dynamics that have shaped Protestantism since the Enlightenment. Goal of the research. Given the specificity of the research topic, the primary objective of this article is to identify the key moments in the formation and development of Protestant existentialism. Methods and research results. Given that the concept of Protestant existentialism remains largely unarticulated in the scholarly literature, this article adopts historicism as its primary methodological approach. This approach enables an examination of the origins and development of Protestant existentialism. Protestant existentialism passed through two principal stages of development: its formative origins in the nineteenth century and its conceptual consolidation in the 1920s. Fourth, the historical emergence of Protestant existentialism can be understood, on the one hand, as a reaction against modern rationalism and, on the other, as the result of a complex constellation of intellectual influences, among which the most significant were Schelling’s German Idealism, Nietzsche’s philosophy of life, neo-Kantianism, Dilthey’s hermeneutics, Husserl’s phenomenology, and Heidegger’s fundamental ontology. Although Protestant existentialism was not a homogeneous phenomenon, it brought together thinkers from two main traditions – Lutheran and Reformed – who were actively engaged in the social and political processes of the 1920s and 1930s. Термін «християнський екзистенціалізм» уже тривалий час існує в науковій літературі, однак його внутрішня диференціація досі не стала предметом систематичного аналізу. У зв’язку з цим у статті пропонується розглядати християнський екзистенціалізм на рівні конфесійного поділу – католицького, православного та протестантського, кожен із яких формувався у власному конфесійному й культурному контексті. Особливої уваги потребує дослідження протестантської форми екзистенціалізму, яка пройшла тривалий і складний шлях розвитку, сформувавшись значною мірою як реакція на богословські та культурні процеси, що відбувалися в межах протестантизму, починаючи з доби Просвітництва. Мета. З огляду на специфіку теми дослідження, основною метою статті є виявлення ключових етапів формування та розвитку протестантського екзистенціалізму. Методи та езультати дослідження. Зважаючи на те, що концепт протестантського екзистенціалізму залишається недостатньо артикульованим у науковій літературі, у статті як основний методологічний підхід застосовано принцип історизму. Це дало змогу простежити витоки та еволюцію протестантського екзистенціалізму. У своєму розвитку він пройшов два основні етапи: період формування у ХІХ столітті та концептуального оформлення у 1920-х роках ХХ століття. Історичне виникнення протестантського екзистенціалізму, з одного боку, можна розглядати як реакцію на модерний раціоналізм, а з іншого – як результат складної сукупності інтелектуальних впливів, якого він зазнав від німецького ідеалізму Ф. Шеллінга, філософії життя Ф. Ніцше, неокантіанства, герменевтики В. Дільтея, феноменології Е. Гуссерля та фундаментальної онтологія М. Гайдеггера. Хоча протестантський екзистенціалізм не був однорідним явищем, він об’єднав мислителів двох основних традицій – лютеранської (Сьорен К’єркегор, Рудольф Бультман, Пауль Тілліх, Фрідріх Гогартен, брати Нібури та Дітріх Бонгеффер) та реформатської (Едуард Турнейсен, Карл Барт та Еміль Бруннер), – які брали активну участь у соціальних і політичних процесах 1920 – 1930-х років.