Західні підходи до розуміння суспільної консолідації: концепції соціальної згуртованості

Abstract

У статті розглянуто дві універсалістські концепції соціальної згуртованості: Дж. Чана та Радар соціальної згуртованості німецьких дослідників. У першій під соціальною згуртованістю розуміється «стан справ, що стосується як вертикальних, так і горизонтальних взаємодій між членами суспільства, який характеризується набором установок і норм, що включає довіру, почуття приналежності та готовність брати участь і допомагати, а також їх поведінкові прояви. Друга розглядає соціальну згуртованість як якість соціальної співпраці та єдності в територіально визначеній спільноті. Її використання виявило, що найбільш соціально згуртованими країнами є країни Північної Європи, які лідирують майже за всіма показниками, традиційні імміграційні суспільства Північної Америки та Океанії, а також невеликі, заможні країни Західної Європи. Також було з’ясовано, що ступінь національної ідентичності не тотожний високому рівню соціальної згуртованості. Ці два універсалістські підходи підкреслюють необхідність створення вимірюваної та чітко визначеної концепції соціальної згуртованості, яка може слугувати орієнтиром для розробки державних програм та проведення наукових досліджень. Вони прагнуть надати чітке визначення соціальної згуртованості та визначити її найбільш необхідні компоненти, виміри або показники, але між ними є суттєва відмінність. Перший підхід може бути застосовним для аналізу різних суспільств та відкидає припущення, що соціальна згуртованість вимагає таких цінностей, як толерантність або повага до різноманітності, оскільки це може виключити суспільства, об’єднані іншими цінностями. Своєю чергою РСЗ враховує різноманіття сучасних поглядів та суперечностей. Він поєднує найважливіші аспекти щодо яких існує широка згода в науковій літературі. Пропоноване ним розуміння соціальної згуртованості є абстракцією або ідеалізацією, яка узагальнює популярні уявлення про те, що таке соціальна згуртованість, і відображає уявлення про те, якою вона повинна бути. Контекстуальний підхід Е. Гріна та Я.Г.Янмаата прагне зрозуміти соціальну згуртованість як явище, що по-різному проявляється в різних соціальних і культурних контекстах. Такий підхід допомагає уникнути низки недоліків універсалістських підходів, зокрема змішування причин, складових і наслідків соціальної згуртованості, схильності до об’єднання різних позитивних рис, які в іншому випадку могли б бути не пов’язаними між собою. Їх підхід до соціальної згуртованості як до властивості, завдяки якій цілі суспільства та окремі особи в них пов’язані між собою через дію певних установок, моделей поведінки, правил та інститутів, що ґрунтуються на консенсусі, а не на чистому примусі, дає підстави виділити три режими соціальної згуртованості: ліберальний, соціальний ринок та соціал-демократичний. The article considers two universalist concepts of social cohesion: J. Chana and the Radar of social cohesion (RSC), developed by German researchers. The first concept understands social cohesion as a state of affairs concerning both vertical and horizontal interactions between members of society, characterized by a set of attitudes and norms, including trust, a sense of belonging, and a willingness to participate and help, as well as their behavioral manifestations. The second considers social cohesion as the quality of social cooperation and unity in a geographically defined community. Its application has revealed that the most socially cohesive countries are those of Northern Europe, which lead in almost all indicators, the traditional immigrant societies of North America and Oceania, and the small, wealthy countries of Western Europe. It was also found that the degree of national identity is not synonymous with a high level of social cohesion. These two universalist approaches emphasize the need to create a measurable and clearly defined concept of social cohesion that can serve as a benchmark for the development of government programs and scientific research. They seek to provide a clear definition of social cohesion and identify its most essential components, measures, or indicators, but there is a significant difference between them. The first approach can be applied to the analysis of different societies and rejects the assumption that social cohesion requires values such as tolerance or respect for diversity, as this may exclude societies united by other values. In turn, the RSC takes into account the diversity of contemporary views and contradictions. It combines the most important aspects on which there is broad agreement in the scientific literature. Its proposed understanding of social cohesion is an abstraction or idealization that generalizes popular ideas about what social cohesion is and reflects ideas about what it should be. The contextual approach of A Green and J.G. Janmaat seeks to understand social cohesion as a phenomenon that manifests itself differently in different social and cultural contexts. This approach helps to avoid a number of shortcomings of universalist approaches, in particular the mixing of causes, components, and consequences of social cohesion, and the tendency to combine various positive traits that might otherwise be unrelated. Their approach to social cohesion as a property through which the goals of societies and individuals within them are linked through the action of certain attitudes, behavior patterns, rules, and institutions based on consensus rather than pure coercion gives grounds for distinguishing three modes of social cohesion: liberal, social market, and social democratic.