Лінгвостилістичні аспекти перекладу пісенного тексту «Hallelujah» Леонарда Коена

Abstract

The article analyzes the linguostylistic aspects of translating Leonard Cohen’s song “Hallelujah” as a polyfunctional linguistic construct that integrates poetic structure, musical rhythm, and cultural-semiotic codes. The aim is to identify the mechanisms that ensure emotional, prosodic, and semantic equivalence in cross- linguistic adaptation. Theoretically, the study draws on the typology of song translation (source- / transfer- / target-oriented approaches) and on the principles of intertextual, semiotic, and pragmatic analysis. Empirically, it outlines key zones of translational decision- making: rendering rhythm-melody patterns and refrains; transmitting biblical allusions and the symbolic opposition “sacred or profane”; balancing literal precision and emotional compensation; controlled compression and syntactic restructuring required for singability. It is demonstrated that successful adaptation depends on preserving rhythmic intention, intonational contour, and cognitive-affective impact, while lexical equivalence becomes functional rather than strictly denotative. The study substantiates the role of prosody as a trigger of suggestive force and as a carrier of emotional modality that shapes the listener’s receptive scenarios. It is shown that the variability of Cohen’s authorial strophe corpus generates open textual architectonics within which translation emerges as co-creation and cultural mediation. The scientific novelty lies in harmonizing rhythmic correspondence with pragmatic and symbolic equivalence; the practical significance is in formulating translation-quality criteria for song discourse (rhythmic coherence, emotional authenticity, intertextual transparency). The findings deepen the understanding of song translation as a cognitive-aesthetic process in which verbal and acoustic codes integrate into an unified mechanism of intercultural communication. У статті проаналізовано лінгвостилістичні аспекти перекладу пісенного тексту «Hallelujah» Леонарда Коена як поліфункціонального мовного утворення, що поєднує поетичну структуру, музичну ритміку та культурно-семіотичний код. Метою є виявлення механізмів, які забезпечують емоційну, просодичну та семантичну еквівалентність у міжмовній адаптації. Теоретично дослідження спирається на типологію пісенного перекладу (source-/transfer-/target-oriented підходи) та принципи інтертекстуального, семіотичного й прагматичного аналізу. Емпірично окреслено ключові зони перекладацьких рішень: відтворення ритмомелодики і рефренності; передача біблійних алюзій та символічних опозицій «сакральне/профанне»; баланс між буквальною точністю й емоційною компенсацією; керована компресія та синтаксична перебудова для досягнення «співабельності». Показано, що запорукою успішної адаптації є збереження ритмічної інтенції, інтонаційного малюнка та когнітивно- афективного ефекту, тоді як лексична еквівалентність набуває функціонального характеру. Обґрунтовано роль просодії як тригера сугестивної дії та носія емоційної модальності, яка моделює рецептивні сценарії слухача. Доведено, що варіативність авторського корпусу строф створює відкриту текстову архітектоніку, у межах якої переклад постає як співтворчість і культурна медіація. Наукова новизна полягає в узгодженні параметрів ритмічної відповідності з прагматичною та символічною еквівалентністю; практична значимість – у формулюванні критеріїв перекладацької якості для пісенного дискурсу (ритмічна узгодженість, емоційна аутентичність, інтертекстуальна прозорість). Отримані висновки поглиблюють розуміння перекладу пісні як когнітивно-естетичного процесу, де вербальні й акустичні коди інтегруються в цілісний механізм міжкультурної комунікації.