Концепція тіла в філософії Мерло-Понті, Сартра та Фуко

Abstract

Сьогодні тілесний досвід швидко перекодовують алгоритмічні медіа, практики медичної турботи з елементами нагляду та нові культурні норми ідентичності. Щоби не звести тіло до «біоматеріалу», символу чи набору даних, у статті розрізняються три самостійні оптики: оптика Мерло-Понті показує простір як співданий тілесності, оптика Сартра як погляд Іншого окреслює межі свободи, а оптика Фуко як інституції виробляють «нормальне» тіло. Така постановка дозволяє точніше описувати, що відбувається з тілесністю у цифрових середовищах, у клінічних протоколах і в міському просторі, і чому саме ці зміни мають теоретичну та практичну вагу. Мета дослідження. Послідовно подати три окремі концепції тіла у Мерло-Понті, Сартра та Фуко, показавши внутрішню логіку кожної моделі, її межі й евристичний потенціал. Завдання полягає в реконструкції ключових положень кожного підходу, розрізненні рівнів опису тілесності як переживаного (Мерло-Понті), міжособового (Сартр) та інституційного (Фуко); уточненні базових понять і меж їх застосування. Виявленні точок напруження між цими рівнями там, де вони не зводяться одне до одного, демонстрації аналітичної придатності кожної оптики на прикладах із медицини, цифрових середовищ та архітектурно-міського простору. Метод дослідження. Поєднано феноменологічний опис тілесного досвіду (первинність «плоті» і просторовості), герменевтичне близьке читання першоджерел (смислові зсуви у Сартра) та генеалогію/археологію Фуко (історично змінні технології нормування й нагляду). Ці підходи зіставлено у порівняльній концептуальній аналітиці й перевірено на перетині філософії, медицини, культурології та архітектурних студій, щоб показати, як тілесність водночас конституює простір переживання і стає об’єктом знання та керованості, уникаючи редукціонізму кожної окремої оптики. Результати дослідження. У роботі подано три самостійні оптики тілесності. У межах підходу Мерло-Понті показано тіло як «живу плоть», через яку простір постає співданим переживанню й організується жестом і рухом. Аналіз Сартра висвітлює, як погляд Іншого та афекти сорому і свободи формують способи самопозиціювання, не знімаючи матеріальності тіла. Розгляд Фуко окреслює історично змінні технології дисципліни й біовлади, через які інституції виробляють уявлення про «нормальне» тіло та керованість популяцій. Сукупно ці результати фіксують три різні рівні опису, переживаний, міжособовий та інституційний, і уточнюють межі кожного без спроби їх звести в єдину модель. Today, bodily experience is rapidly recoded by algorithmic media, medical care practices with elements of surveillance, and new cultural norms of identity. To avoid reducing the body to “biomaterial,” a symbol, or a dataset, the article distinguishes three independent optics: in Merleau-Ponty, space appears as co-given with embodiment; in Sartre, the gaze of the Other delineates the limits of freedom; in Foucault, institutions produce the “normal” body. This framing enables a more precise account of what happens to embodiment in digital environments, clinical protocols, and urban space–and why these changes carry both theoretical and practical weight. Purpose. To present, in sequence, three distinct concepts of the body in Merleau-Ponty, Sartre, and Foucault, demonstrating the internal logic of each model, its limits, and its heuristic potential. The tasks include reconstructing the key theses of each approach; differentiating levels of description of embodiment as lived (Merleau-Ponty), intersubjective (Sartre), and institutional (Foucault); and clarifying the basic concepts and the bounds of their valid application. The study identifies points of tension where these levels resist reduction to one another and demonstrates the analytical usefulness of each optic with examples from medicine, digital environments, and the architectural-urban domain. Methods. The work combines a phenomenological description of bodily experience (the primacy of “flesh” and spatiality), hermeneutic close reading of primary texts (semantic shifts in Sartre), and Foucault’s genealogy/archaeology (historically variable technologies of normalization and surveillance). These approaches are set side-by-side in comparative conceptual analysis and tested at the intersection of philosophy, medicine, cultural studies, and architectural studies to show how embodiment simultaneously constitutes the space of experience and becomes an object of knowledge and governability–while avoiding the reductionism of any single optic. Results. The article advances three autonomous optics of embodiment. Within Merleau-Ponty’s approach, the body is shown as “living flesh” through which space is co-given to experience and organized by gesture and movement. The analysis of Sartre illuminates how the gaze of the Other and the affects of shame and freedom shape modes of self-positioning without canceling the materiality of the body. The discussion of Foucault outlines historically shifting technologies of discipline and biopower by which institutions produce notions of the “normal” body and the governability of populations. Taken together, these results register three distinct levels of description–lived, intersubjective, and institutional–and delineate the limits of each without attempting to fuse them into a single model.