Між модерном і постмодерном: деколоніальні критики, множинні модерності та траєкторії демодернізаці

Abstract

Стаття пропонує соціально-філософське прочитання напруження між модерністю та постмодерністю крізь призму деколоніальної критики, множинних модерностей і варіативних демодернізаційних траєкторій. Мета дослідження полягає у показі того, як поєднання аналітики влади-знання з нормативною чутливістю до визнання, альтеритету та екологічної відповідальності дозволяє реконцептуалізувати універсалістські претензії модерного проєкту без втрати його емансипативного потенціалу. Методологічно робота спирається на порівняльний аналіз концептів «епістемічного відв’язування», «колонізації довкілля» та «урбаністичного праксису», поєднуючи критичну теорію, деколоніальну філософію, екологічну соціальну теорію й інституційний аналіз політик знання. Результати дослідження. Показано, що модерн і постмодерн доцільно тлумачити як багаторівневі та асинхронні режими соціальної уяви, де конфліктні раціональності співіснують і коригуються через процедури публічності, а не взаємно скасовуються. Аргументується, що деколоніальна оптика є переконливою там, де вона підтримана інституційно: прозорими критеріями валідизації знання, механізмами зустрічної відповідальності та правилами участі, які переводять «інакшість» у практики, а не в декоративні декларації. Окреслено концептуальну рамку з шести вимірів: епістемічне врядування; визнання й альтеритет; еко-колоніальний градієнт; урбаністичний праксис; траєкторії (де)модернізації; інфраструктури освіти й знання. Практичний висновок полягає у зв’язуванні теоретичної діагностики з операційними індикаторами для публічної політики: метрик участі, розподілу екологічних ризиків і легітимації знання. Запропонований підхід дозволяє відрізняти продуктивні реконфігурації модерних обіцянок від регресивних відкатів, а також формує підґрунтя для міждисциплінарних досліджень, що поєднують філософію, право, урбаністику та екологічну економіку. The article offers a socio-philosophical reading of the tension between modernity and postmodernity through the prism of decolonial criticism, multiple modernities, and variant demodernization trajectories. Purpose. The aim of the study is to show how combining powerknowledge analytics with normative sensitivity to recognition, alterity, and ecological responsibility allows for a reconceptualization of the universalist claims of the modern project without losing its emancipatory potential. Methods. Methodologically, the work is based on a comparative analysis of the concepts of “epistemic untying”, “environmental colonization” and “urban praxis”, combining critical theory, decolonial philosophy, ecological social theory and institutional analysis of knowledge policies. Results. It is shown that modernity and postmodernity should be interpreted as multi-level and asynchronous regimes of social imagination, where conflicting rationalities coexist and are adjusted through procedures of publicity, rather than mutually canceling each other out. It is argued that the decolonial optics are convincing where it is supported institutionally: by transparent criteria for validating knowledge, mechanisms of reciprocal responsibility and rules of participation that translate “otherness” into practices rather than decorative declarations. A conceptual framework of six dimensions is outlined: epistemic governance; recognition and alterity; eco-colonial gradient; urban praxis; trajectories of (de)modernization; infrastructures of education and knowledge. The practical conclusion is to link theoretical diagnostics with operational indicators for public policy: metrics of participation, distribution of environmental risks and legitimation of knowledge. The proposed approach allows distinguishing productive reconfigurations of modern promises from regressive setbacks, and also forms the basis for interdisciplinary research that combines philosophy, law, urban studies and ecological economics.