Духовна культура як спосіб самореалізації людини (на прикладі України)

Abstract

Сучасна українська духовна культура справді виступає одним із ключових чинників самореалізації особистості, впливаючи на розвиток внутрішнього потенціалу і ціннісну орієнтацію (систему «подальшої» діяльності та сенсу життя). Наприклад, В. Слюсар зазначав, що система духовної культури суспільства зумовлює характер і спрямованість самореалізації особистості. Водночас її роль посилюється в умовах глобалізації, оскільки духовна культура стає однією з основ національної ідентичності. Так, наголошено, що «українська духовна культура є підґрунтям національної ідентичності» [1]. Духовна культура надає внутрішнім пошукам людини глибокого значення і водночас зв’язує її з історією власного народу, що унеможливлює відчуженість індивіда від суспільства. Духовна культура в Україні розвивалась століттями під впливом релігійних, філософських та етнокультурних традицій. Вона проявляється у народних обрядах, музиці, літературі, мистецтві та інших культурних формах, що є носіями національних цінностей. При цьому духовна культура не зводиться лише до релігії: вона включає широкий спектр моральних, етичних, інтелектуальних і естетичних цінностей і становить базу формування ціннісних орієнтирів особистості. Як зазначає О. Шкіренко, «від інтересів, потреб, мотивів, ієрархії цінностей залежить вектор спрямованості діяльності людини» [2].